Головна Новини Державні закупівлі Звернення громадян Запобігання проявам корупції Доступ до публічної інформації Правова допомога

Дні інформування населення

 

 

Хто може отримати пільги?

У грудні минулого року були внесені зміни до низки законів, які регламентують надання пільг.

Зміни набрали чинності з 1 липня 2015 року. Без змін залишили пільги для інвалідів війни, інвалідів армії, учасників бойових дій, ветеранів військової служби та органів внутрішніх справ, їх вдів. Крім того, без урахування доходів продовжать користуватися пільгами чорнобильці I і II категорій та реабілітовані. Вони і надалі будуть отримувати пільгу незалежно від доходів.
Важливо, що розмір знижки з оплати за комунальні послуги (25%, 50%, 100%) або для придбання твердого палива та скрапленого газу залишається незмінним, але право визначається з урахуванням доходів сім'ї.
Для інших категорій громадян, пільги будуть надаватися з урахуванням доходів сім'ї. У 2015 році сума доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу становить 1710 грн. Багато з цих людей вже сьогодні є потенційними одержувачами пільг, так як середньомісячний дохід сім'ї на одну людину дохід менше зазначеної суми.

Іншим потрібно звернеться в управління соціального захисту із заповненими деклараціями, і підтвердити своє право на пільги на наступні 6 місяців.

Що стосується скасування пільг на проїзд, про які зараз так багато говорять, хочу проінформувати, що в нашій області для тих категорій, які є пенсіонерами за віком та інвалідами ці пільги залишилися незмінними. Зазначу, що громадяни, які отримують доходи понад 1710 гривень і втратили право на отримання допомоги з боку держави у вигляді пільг, повинні оформити субсидії на оплату житлово-комунальних послуг. Для цього потрібно звернутися із заявою та декларацією до фахівців районних та міських управлінь соціального захисту населення.

 

Порядок отримання субсидій - спрощено!

У червні умови отримання субсидій ще спростилися. На сьогоднішній день вже більше 30 тисяч сімей переконалися в тому, що оформити матеріальну допомогу просто. Досить заповнити декларацію та заяву.
У новій формі декларації не потрібно вказувати конкретну суму доходу за певний період, а тільки його вид (пенсія, зарплата, стипендія) і джерело отримання цього доходу (місце роботи або навчання, а для пенсіонерів - це Пенсійний фонд). Оскільки розмір своїх доходів вказувати не доведеться, то і приводу для накладення штрафу не буде.

Скасовуються всі обмеження щодо майнового стану, крім одноразової покупки на суму понад 50 тисяч гривень. У призначенні допомоги таким сім'ям не відмовлять, але рішення буде прийматися комісіями в індивідуальному порядку.

При цьому претендувати на субсидію можна навіть при наявності боргу за послуги ЖКГ - за умови реструктуризації та своєчасної оплати поточних рахунків.
Важливо, що до сукупного доходу для отримання субсидії не враховуються деякі види доходів. Це благодійна допомога й одноразова матеріальна допомога, що надається з державного або місцевих бюджетів, як допомога на оздоровлення, або до Дня Перемоги, або допомога людям з особливими потребами, матерям-героїням та сім'ям загиблих в АТО.

Зазначу, що дохід, який вказується в декларації не обов'язково за попередній календарний рік, як раніше, а за бажанням людини - за попередні три місяці. Для пенсіонерів період, за який враховуються доходи, взагалі скоротили до одного місяця.

За субсидіями можуть звернутися і підприємці, платники єдиного податку першої, другої і третьої груп. Для них встановлено фіксований рівень доходу, який буде враховуватися при призначенні субсидії. Розширено права місцевих органів влади приймати рішення про надання субсидій в спірних питаннях. Наприклад, встановити, фактично проживає людина в зазначеній квартирі чи будинку, чи це тільки декларує.

До 1 вересня «Укрпошта» ще раз розішле бланки нових декларацій і заяв для оформлення субсидії.

Дуже важливо звернутися за призначенням субсидії зараз, а не в опалювальний період. Навіть якщо Вам призначили нульову субсидію зараз, то в опалювальний період фахівці районних управлінь зроблять автоматично перерахунок на підставі тієї інформації, яку вони оновлять самостійно.
Всю необхідну інформацію Ви зможете отримати в управліннях соціального захисту населення, які працюють без обідньої перерви, в робочі дні до 19:00, в суботу до 15:00.

 

 20 лютого відзначатиметься День Героїв Небесної Сотні

Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні».

Документом встановлено щорічне відзначення 20 лютого Дня Героїв Небесної Сотні  на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

Кабінету Міністрів, із залученням громадськості, доручено розробити та затвердити комплексний план заходів, передбачивши, зокрема: створення у Києві музею, присвяченого подіям Революції гідності; проведення за участю Національної академії наук, музейних, архівних і наукових установ пошукових робіт щодо збирання документальних, фото-, відео- та інших матеріалів, які висвітлюють зазначені події.

«Небесна Сотня» – прийнята в Україні збірна назва загиблих учасників акцій протесту (Євромайдану) у грудні 2013 – лютому 2014 року. Це – мирні протестувальники, які безпосередньо відстоювали ідеї Майдану та брали участь в акціях.

21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Тоді на Майдані відбулось прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею». Під час прощання з ними лунала жалобна пісня «Пливе кача…». Вона стала неофіційним гімном «Небесної Сотні» Список на виплату одноразової грошової допомоги родинам загиблих у розмірі 121 800 грн. налічував 98 осіб.

У пам'ять про Євромайдан і Небесну Сотню названо низку вулиць і площ, складено пісні та літературні твори, знято фільми, відкрито пам'ятники, випущено медалі.

Назви вулиць і площ

Впродовж зими-весни 2014 року щонайменше 30 вулиць і площ у різних населених пунктах України були названі на честь Героїв Небесної Сотні. Площа Героїв Євромайдану в Тернополі (раніше – майдан Мистецтв) отримала нову назву 23 січня 2014 року, наступного дня після перших жертв зіткнень – Сергія Нігояна, Юрія Вербицького та Михайла Жизневського. Протягом лютого 2014 площі та вулиці Героїв Майдану з'явились у Вінниці (21),Дніпропетровську (22), Козятині (23), Кіровограді (24), Луцьку, Ніжині (26), Каневі (27), Олевську та Знам'янці (28).

В Миколаєві 20 лютого відкривається пам’ятник Небесної сотні в сквері Європа.

Присудження звань Герой України

24 лютого 2014 року Верховна рада України прийняла постанову №4213 «Про вшанування учасників збройних конфліктів під час мирних акцій протесту». Документ доручав наступному Президентові України присвоїти звання «Герой України» полеглим під час збройних конфліктів упродовж листопада 2013 р. – лютого 2014 р. в Україні. Авторами законопроекту виступили депутати від партії ВО «Свобода» Ірина Фаріон, Ігор Сабій та Анатолій Вітів. Проект підтримали 342 депутати, серед яких були й депутати від опозиційних до сил Майдану партій.

Петро Порошенко підписав указ №890, згідно з яким «За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності» звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) було присуджено 99 особам.

Відзначення державними нагородами загиблих героїв Небесної Сотні. Орден Героїв Небесної Сотні

24 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила Постанову №774-VII «Про вшанування учасників збройних конфліктів під час мирних акцій протесту», якою передбачено звернутися до наступного Президента України з пропозицією посмертно надати звання Герой України полеглим цивільним учасникам збройних конфліктів під час мирних акцій протесту в Україні впродовж листопада 2013 року – лютого 2014 року (згідно зі ст. 112 Конституції України, Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов'язків Президента України не мав повноважень нагороджувати державними нагородами).

26 червня 2014 року Президент України Петро Порошенко вніс до Верховної Ради України законопроект щодо встановлення ордена Героїв Небесної Сотні для відзначення осіб за громадянську мужність, патріотизм, відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, активну благодійну, гуманістичну, громадську діяльність в Україні, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), інших подій, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України. Закон прийнятий Верховною Радою України 1 липня 2014 року.

Впродовж місяця було розроблено статут і малюнок Ордена, і 6 серпня 2014 року Кабінет Міністрів України схвалив проект Указу Президента України «Про Орден Небесної Сотні», Статут та малюнок Ордену Героїв Небесної Сотні. Указ Президента вийшов двома місяцями пізніше – 3 листопада 2014 року.

21 листопада 2014 року, коли вперше відзначався День Гідності та Свободи, Президент України Петро Порошенко під час зустрічі з родинами загиблих активістів підписав Указ про присвоєння 99 героям Небесної Сотні звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». У зв'язку з тим, що звання Герой України може бути присвоєно виключно громадянам України, три іноземці, які загинули під час Революції Гідності, були нагороджені орденом Героїв Небесної Сотні.

 

Як учасникам АТО отримати пільги: інфографіка

Рішення про надання статусу учасника бойових приймається міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, яка утворюється Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

Алгоритм надання статусу

Статус учасника бойових дій надається:

1. Військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, особам рядового і начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв’язку, ДСНС, ДПтС, військових формувань, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції.

Підставою для надання статусу учасника бойових дій є:

§  документи про безпосереднє залучення до виконання завдань, направлення (прибуття) у відрядження, перебування в районах АТО (витяги з наказів, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань, за фактами отриманих поранень);

§  довідка встановленого зразка, яку у місячний строк після завершення особами виконання завдань АТО зобов’язані подати командири (начальники) військових частин або інші керівники установ, закладів до комісій утворених при державних органах, у підпорядкуванні яких були військові частини, інші формування в яких проходили службу чи працювали особи.

2. Працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися і брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.

Перелік документів для надання статусу учасника бойових дій військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил України, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції

Довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітет) та територіальної цілісності України (зразок, встановленийпостановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413);

Витяги із наказів по стройовій частині про убуття (прибуття) до військової частини після виконання завдань антитерористичної операції;

Витяги із наказів по стройовій частині першого заступника керівника Антитерористичного центру (командира сектору) про прибуття для виконання завдань антитерористичної операції та вибуття до місця постійної

дислокації;

§  Копії посвідчень про відрядження (в разі їх наявності):

§  Копії документів про отримання поранень (в разі їх наявності);

§  Згода на збір та обробку персональних даних;

§  Копія першої сторінки паспорта громадянина України (з метою уникнення помилкового написання прізвища, ім'я та по-батькові).

Всі копії документів повинні бути завірені підписом командира (начальника) військової частини (органу, підрозділу, установи, закладу) та скріплені гербовою печаткою.

Підставою для надання статусу учасника бойових дій є:

§  документи про безпосереднє залучення до виконання завдань або направлення (прибуття) у відрядження в райони АТО (витяги з наказів, розпоряджень, посвідчень про відрядження, книг нарядів, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань, за фактами отриманих поранень інші документи, що були підставою для направлення у відрядження);

§  довідка встановленого зразка, яку у місячний строк після завершення особами виконання завдань АТО зобов’язані подати керівники підприємств, установ, організацій до міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій.

Рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається Міжвідомчою комісією в місячний строк та здійснюється відповідне інформування.

Посвідчення учасника бойових та нагрудний знак видається в органах Міноборони, МВС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, Адміністрації Держспецзв’язку, ДСНС, ДПтС, а також органах соціального захисту населення за місцем їх реєстрації.

Звертатися до: військових частин, інших формувань в яких особи проходили службу чи працювали; комісій, утворених у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади чи інших центральних органах; міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій.

 

60% повісток розіслали в перший тиждень 4-ї хвилі мобілізації, повідомляє Міноборони України. Другий етап буде оголошено орієнтовно у квітні і він триватиме 60 днів. У червні розпочнеться третій етап, який триватиме також 60 днів.

Всі військовослужбовці, які відправляються в зону бойових дій на Донбасі, а також члени їхніх родин можуть розраховувати на гарантований законодавством соціальний захист.

Верховна Рада прирівняла бійців на Сході до учасників бойових дій. На них, згідно із законом «Про статус ветеранів війни, гарантію їх соціального захисту», поширюються наступні пільги: безкоштовне отримання ліків за рецептом лікаря, санаторно-курортне лікування, 75% знижка на квартплату і послуги ЖКХ, а також на газ. Загалом учасники антитерористичної операції мають право на 13 видів соціальних гарантій і пільг.

Для отримання пільг військовослужбовець (або його родина) повинні оформити відповідні документи.

Розроблені спільними зусиллями фахівців Укрінформу та Генштабу ЗСУ інформаційні матеріали з питань соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх родин сприятимуть відповідній роз'яснювальній роботі.

Інфографіки можна завантажити туту: 

http://www.ukrinform.ua/ukr/news/pilgi_biytsiv_ato_yak_iih_otrimati_infografika_2015606

В Україні проводиться комплекс заходів по відновленню та модернізації Збройних Сил України

 

З метою підвищення рівня боєготовності підрозділів, підготовки ефективного боєздатного резерву у 2015 році в Україні, в тому числі і на Миколаївщині, будуть проводитись заходи часткової мобілізації. Перший етап часткової мобілізації  розпочнеться 20 січня і буде тривати 90 днів. До мобілізації залучатимуться офіцери і військові фахівці запасу. Вони пройдуть обов'язкову підготовку на базах навчальних центрів Збройних сил України.

Як повідомив Міністр оборони України, генерал-полковник Степан Полторак, остаточне рішення ухвалене лише щодо першої хвилі мобілізації, під час якої планується призвати 50 тисяч осіб. «І лише за необхідності, у разі ускладнення обстановки, буде проведено додаткову мобілізацію, яка пройде з квітня по червень 2015 року, в рамках якої може бути призвано 13,5 тисяч осіб, а також з липня по вересень, коли планується призвати 40 тисяч осіб. Тобто загальна чисельність відмобілізованих складатиме орієнтовно 104 тисячі осіб», – зазначив він.

В свою чергу заступник начальника Головного управління Генштабу з питань мобілізації Володимир Талалай під час брифінгу 13 січня заявив, що громадяни, які мають трьох або більше дітей до 18 років, не підпадатимуть під мобілізацію. За його словами, мобілізація триватиме 210 днів, 26 із яких виділено на підготовку і 15 – на бойове злагодження.

Громадяни, що підпали під попередні хвилі мобілізації будуть звільненні від проходження військової служби в зоні АТО в період з березня по травень поточного року, – сказав Володимир Талалай.

«В ході наступної черги мобілізації будуть призвані ті самі категорії громадян, що і в минулому році, а саме ті, які за станом здоров'я відповідають вимогам військової служби, ті хто мають військову облікову спеціальність, а отже, і певну підготовку. Також в ході проведення мобілізації буде дотриманий принцип рівномірного навантаження на усі регіони держави, щоб не було перекосів і соціальних загострень в тому чи іншому населеному пункті у зв’язку з залученням з національної економіки працездатних громадян», – зазначив він.

Спершу мобілізовані повинні будуть пройти військову підготовку. Вона триватиме майже 40 днів та складатиметься з декількох етапів. Перші 7-8 днів буде відбуватись загальна військова підготовка як для офіцерів, сержантів та солдат. До неї буде входити медична підготовка, тактична, інженерна, вогнева підготовка тощо. Наступні 15 діб відбуватиметься фахова підготовка за спеціальністю. Проводити підготовку будуть кваліфіковані інструктори, які мають досвід бойових дій.

Після цього особовий склад буде направлений в підрозділи для бойового злагодження тривалістю до 15 діб. А офіцерський склад відправлять на навчання в військові заклади та навчальні центри.

Мобілізованим, які не пройшли етапу підготовки, бойові завдання надаватись не будуть.

Українці почнуть отримувати повістки тільки тоді, коли Верховна Рада проголосує за мобілізацію. Однак в ЗСУ нагадали, що наразі особам від 18 до 60 років також вручають запрошення до військкоматів для взяття на військовий облік та проходження медичного огляду. Повістка ж вважається врученою, коли на ній особисто розписався призовник.

Мобілізованих четвертої хвилі в зону АТО будуть відправляти тільки після проходження повного циклу підготовки. В міністерстві передбачають призвати таку кількість особового складу, щоб була можливість ротації військових в зоні проведення АТО. Приблизно третина буде виконувати задачі в АТО, третина проходитиме підготовку та бойове злагодження. І ще третина перебуватиме у відпустках для відновлення боєздатності.

А ось відмовитись від служіння в зоні АТО мобілізовані не зможуть, заявляють в Генштабі. За рік закон України «про боротьбу з тероризмом» був змінений та розширений і «шпаринки» в законодавстві, що військові не можуть брати участь в антитерористичній операції ліквідували.

Проти осіб, які ухилятимуться від виконання військового обов'язку, не будуть проводити масштабний розшук. ЗСУ не націлені укомплектувати армію особами, які невмотивовані або не бажають служити. Однак військові вважають, що рано чи пізно "ухильники" будуть змушені відповісти за свої дії. Зокрема, за ухилення від військового обов’язку передбачається як адміністративна відповідальність, так і кримінальна відповідальність строком позбавлення волі від 2 до 5 років.

В Миколаївському обласному військовому комісаріаті повідомляють, що відмобілізовані військовослужбовці будуть повністю забезпечені всім необхідним та займатимуться бойовою підготовкою – від початкової військової до бойового злагодження підрозділів.

Для мобілізованих громадян відповідно до законодавства України передбачається надання соціальних гарантій на період проходження ними військової служби:

  • виплачується грошове забезпечення в повному обсязі, з урахуванням всіх надбавок і премій, на рівні військовослужбовців контрактної служби (в даний час розмір грошового забезпечення в середньому складає: офіцерський склад – 5 тисяч гривень, рядовий і сержантський склад – 3 тисячі гривень, а для учасників АТО – відповідно 10 і 6 тисяч гривень);
  • поширюється весь комплекс гарантій соціального та правового захисту, встановлених законодавством для військовослужбовців;
  • зберігається місце роботи, посада, середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності (при одночасному отриманні грошового забезпечення в якості військовослужбовців);
  • нараховується одноразова грошова допомога, яка буде виплачуватися в день демобілізації;
  • зберігається право на підприємницьку діяльність для приватних підприємців;
  • продовжується виплата пенсій пенсіонерам, у разі призову їх на військову службу під час мобілізації, на особливий період на час такої служби.

Нова хвиля мобілізації передбачає вилучення техніки національної економіки з підприємств усіх форм власності. Перевагу надаватимуть транспортним засобам та дорожно-будівельній техніці. Кількість такої техніки та ліміти вилучення встановлено рішенням Кабінету міністрів. Вилучені автомобілі відправлятимуть на ремонтні бази, а звідти — в зону АТО. Техніка буде вилучатись безкоштовно, однак якщо вона буде знищена під час бойових дій, то держава повинна буде виплатити відшкодування.

Вилучення техніки у цивільної особи, яка має одну чи дві одиниці, проводити не будуть.

Миколаївський обласний військовий комісаріат закликає мешканців Миколаївщини проявити високий рівень свідомості та виконати свій громадський обов’язок у цей складний для країни час.

Також районними військовими комісаріатами міста Миколаєва та області здійснюється набір всіх бажаючих для проходження військової служби за контрактом у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

За додатковою інформацією просять звертатися за адресою: м. Миколаїв, вул. Спаська, 33, телефон для довідок: (0512) 37 54 54.

  

Сепаратизм (від лат. separatus окремий) прагнення до відокремлення, відособлення. У багатонаціональних державах прагнення національних меншин до відокремлення, створення самостійної держави. Дуже часто причиною сепаратизму в політиці є культурно-етнічний поділ. У межах політичної партії чи руху сепаратизм відображає прагнення опозиційної частини реалізувати власні інтереси й цілі, що не збігаються з офіційно визнаними і декларованими політичною партією чи рухом.

Разом з тим, причини сепаратизму дуже часто бувають пов'язані з грубим порушенням прав людини і народів, національних, расових і релігійних груп (меншин).

Проблема національно-етнічного сепаратизму є однією з найбільш актуальних в сучасній політичній практиці. При цьому принципово важливим є положення, згідно з яким у жодному разі не можна потурати активній агресивності сепаратизму зважаючи на його значну руйнівну силу. І тому державою повинні бути використані всі можливі засоби – економічні, політичні, правові, психологічні, ідеологічні і, нарешті, військові, як крайні, для запобігання деструктивних явищ і процесів, що провокуються сепаратистськими силами.

Народи, охочі здобути державність за рахунок інтересів інших народів і, особливо, ціною кривавих конфліктів, не можуть вважатися цивілізованими суб'єктами сучасного світу.

Державна єдність є оптимальною для визначення шляхів підвищення міжнародного авторитету країни, забезпечення прав і свобод її громадян, гармонійного розвитку суспільства, держави та особистості. Звичайно, державну єдність  Не самоціль суспільного розвитку, але найважливіша умова для реалізації основного критерію суспільного прогресу забезпечення інтересів кожного члена  суспільства.

У новітній час прояви озброєного сепаратизму були зафіксовані в Ірані, Східному Пакистані, на північному сході Індії, в Іраку та Туреччині, Ефіопії, Кенії, Судані, також варто відзначити басків в Іспанії, корсиканців у Франції, албанців в Сербії та Македонії, сербів і хорватів в Боснії і Герцеговині, вірменів в Азербайджані, Придністров’ї, Грузії та Абхазії. уйгурів і тибетців на території КНР, індіанців в США.

В даному контексті можна навести декілька прикладів, а саме:

Придністров'я – самопроголошена та невизнана більшістю країн світу держава у Східній Європі, територію якої міжнародна спільнота визнає частиною Республіки Молдова, проте остання не має контролю над регіоном. Займає майже всю молдовську частину лівого берега Дністра, а також кілька населених пунктів на правому березі річки. На північному сході межує з Україною (Одеська та Вінницька області), на південному сході – з Молдовою. Незалежність Придністровської Молдавської Республіки було проголошено 25 серпня 1991 року, після чого між сепаратистами та молдовськими військами почався збройний конфлікт, що завершився фактичною перемогою сепаратистів, підтриманих російською армією.

Республіка Абхазія – самопроголошена держава на східному узбережжі Чорного моря, де-юре автономна республіка у складі Грузії.

У 1992 році сепаратистський уряд республіки проголосив незалежність від Грузії, що наступного року спричинило грузинсько-абхазьку війну.

Після російсько-грузинської війни 2008 року незалежність Абхазії визнала Росія (26 серпня 2008 року), Нікарагуа, Венесуела (10 вересня 2009 року), Науру (15 грудня 2009 року), Вануату (з 23 травня 2011 року по 20 травня 2013 року) та Тувалу (з 18 вересня 2011 року по 31 березня 2014 року). Також незалежність Абхазії визнали невизнані утворення, що існують на території СНД: Південна Осетія, Придністровська Молдавська Республіка та Нагірний Карабах. Решта країн світу визнають Абхазію частиною Грузії у статусі автономної республіки.

Південна Осетія — самопроголошена держава на південному Кавказі. Значна частина світової спільноти (в тому числі й Україна) розглядає Південну Осетію (Цхінвальський регіон) як зону етнополітичного конфлікту, при цьому визнаючи її частиною території Грузії у складі трьох адміністративних одиниць. 2008 року за підтримки і збройного втручання Росії регіон було повністю виведено з-під контролю Грузії. Ця хоч і коротка війна, проте, має значні наслідки. Насамперед, це людські жертви, в результаті конфлікту загинуло близько 2000 жителів Південної Осетії, 80 військовослужбовців РФ, і 215 солдатів з Грузії, разом: приблизно, 2300 людських життів, і це не кажучи про поранених і зниклих безвісти. Так само для кожної і сторін мали місце економічні та політичні наслідки війни. На думку багатьох журналістів, істотного військовому ризику піддавався нафтопровід Баку - Тбілісі - Джейхан. Нафтопровід був закритий до початку військових дій, а війна ще більше погіршила труднощі в роботі нафтопроводу.Економічним ударам піддалися і інші учасники конфлікту: російський ринок акцій 8 серпня був закритий в мінусі. У зв'язку з початком бойових дій виникло побоювання можливості відтоку західних інвестицій, через що акції найбільших російських компаній впали на 3-8%. Війна, також, призвела до падіння курсу рубля по відношенню до долара. Грузино - Осетинський конфлікт - ще одна кривава рана на загальносвітовому тілі, яка нагадала нам всі жахи і наслідки війни, показала, що навіть зараз в мирний час конфлікти можуть вирішуватися і такими, нелюдськими способами. А коли ця рана затягнеться, залишається на даний момент великою загадкою.

Мирним шляхом вирішилось питання в одній з найрозвинутіших країн світу та ЄС – Великобританії, яка складається з Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії.

Три з цих країн мають національні уряди з різним ступенем повноважень, розташовані у Белфасті, Единбурзі та Кардіффі, відповідно. У 2014 році в Шотландії було проведено референдум про незалежність.

За результатами усіх 32-х шотландських регіонів, які брали участь у референдумі, «Ні» незалежності сказали близько 55% виборців, «За» – 45%. Прихильники незалежності перемогли у 4-х округах з 32-х.

Сепаратизм в Україні – прагнення сепаратизму від України у частини мешканців сходу України.

Сепаратизм розпалюється на кордонах України з метою виведення територій від України, при цьому використовується у великій мірі національний чинник (окрім соціального, політичного та інших) – розпалюється внутрішній конфлікт з елементами громадянської війни (протистояння «східняків» проти бандерівців,  розпалення ворожнечі прихильників попереднього режиму для неприйняття решти України, залучення найманців з Чечні, як повідомляється і Грузії, Осетії, донських козаків проти українства). Військова агресія, принесена на українську землю кремлівським керівництвом у вигляді не вторгнення, а підтримки і розпалення вогнищ нестабільності. На національному рівні така агресія спричинила явище біженців – внутрішнього міграційного явища, досі не знаного.

Варто також відзначити, що озброєні сепаратисти Сходу – банальні заробітчани. Значить, щойно їх перестануть фінансувати з-за кордону, всякі прагнення до федералізації згинуть, як роса на сонці.

Станом на 6 грудня, внаслідок збройного протистояння на Донбасі, викликаного, у тому числі, і сепаратистськими настроями, загинули 1250 українських бійців, а в полоні перебувають 684 особи – військові, журналісти, волонтери та мирні жителі. Лише за час «перемир’я» на Донбасі загинули 93 мирних жителі.

Збройне протистояння зумовлює невпинне погіршення економічних показників розвитку Донецької та Луганської областей, яке супроводжується також втратою (руйнуванням, викраденням тощо) частини активів. Оцінки вартості зруйнованих складових виробничої, комунальної, соціальної, транспортної, енергетичної та іншої інфраструктури носять орієнтовний характер через неможливість оглянути об’єкти, розташовані на підконтрольній терористичним угрупованням території.

За даними Мінрегіону, у Донецькій та Луганській областях пошкоджено або зруйновано 217 об’єктів освіти, 45 – охорони здоров’я, 51 – культурного і спортивного призначення, 81 адміністративну будівлю, 14 об’єктів торгівлі та 132 промислових об’єкти на загальну суму 4 млрд. 788 млн. гривень.

Без житла залишилось понад 710 тис. осіб. У Донецькій області зруйновано та пошкоджено близько 4740 житлових будинків, у Луганській області – понад 690.

Відновлення об’єктів житлового фонду, за попередніми оцінками фахівців міністерства, потребуватиме близько 1 млрд. 750 млн. грн.

Для відновлення функціонування систем життєзабезпечення населення (об’єктів тепло-, водопостачання та водовідведення) необхідно близько 70 млн. грн.

У Донецькій та Луганській областях зазнали руйнувань та різного ступеню пошкоджень 962 км автомобільних доріг загального користування (250,5 км – у Донецькій області та 711,5 км – у Луганській області) та 24 мости і шляхопроводи довжиною понад 2394 погонних метри.

Орієнтовна потреба у коштах з державного бюджету на виконання відновлювальних робіт об’єктів дорожнього господарства становить близько 2 млрд. 153,4 млн. грн., у тому числі в Донецькій області – 755,1 млн. грн. (483,9 млн. грн. – дороги державного значення, 271,2 млн. грн. – дороги місцевого значення), Луганській області – 1 млрд. 398,2 млн. грн. (892,138 млн. грн. – дороги державного значення, 506,14 млн. грн. – дороги місцевого значення).

За попередніми підрахунками, на відновлення 483 пошкоджених об’єктів залізничної інфраструктури (відновлення колій, ремонт контактної мережі, приладів електропостачання та інше) необхідно витратити близько 880 млн. грн. На даний час «Укрзалізниця» за власні кошти виконала відновлювальні роботи на суму близько 47,36 млн. грн.

Для відновлення роботи міського електричного транспорту в Донецькій та Луганській областях (будівель депо, тягових підстанцій, контактних мереж, тролейбусних машин) за попередньою оцінкою необхідно понад 8,8 млн. грн.

У результаті бойових дій значних руйнувань зазнала інфраструктура «Міжнародного аеропорту Донецьк ім. С. Прокоф’єва» та «Міжнародного аеропорту Луганськ». На сьогодні не має можливості провести огляд, скласти перелік зруйнованих об’єктів та відповідно визначити необхідний обсяг фінансування відновлювальних робіт.

У Луганській та Донецькій областях пошкоджено 18 об’єктів поштового зв’язку, внаслідок чого завдано збитків орієнтовно на 7,7 млн. грн.Відновлювальні роботи планується виконувати за рахунок власних коштів УДППЗ «Укрпошта».

За інформацією Міненерговугілля внаслідок бойових дій пошкоджень різного ступеню завдано об’єктам інфраструктури (будівлі, комунікації) всіх ТЕС Донбаської енергосистеми.

До складу Донбаської енергосистеми входять:

- Старобешівська ТЕС

- Слов’янська ТЕС

- Курахівська ТЕС

- Зуївська ТЕС

- Луганська ТЕС

- Вуглегірська ТЕС

- Миронівська ТЕС

Значних ушкоджень завдано магістральним та локальним лініям електропередачі та підстанціям. Повністю зупинено роботу Слов’янської ТЕС та частково Луганської ТЕС (працюють три енергоблоки з п’яти встановлених).

Попередня орієнтовна вартість аварійно-відновлюваних робіт на пошкоджених об’єктах електроенергетики складає 693 млн. грн.

Крім того, у разі прийняття рішення щодо виконання термінових заходів з переведення споживачів регіону на електричне опалення, вартість таких робіт додатково збільшиться на 400-450 млн. грн.

За даними НАК «Нафтогаз України» станом на 12.08.2014 пошкоджено майже 1000 розподільчих газопроводів (767 – низького, 158 – середнього та 54 – високого тиску), зруйновано (демонтовано) 1.4 км газопроводів, один газонаповнювальний пункт, відновлення потребують 53 газорозподільні пункти та біля 200 шафових газорозподільних пунктів газопостачальних компаній, зупинено експлуатацію 5 АЗС та 4 АГНКС, викрадено 60 одиниць автотранспортної та спеціальної техніки, 11 пошкоджено.

За оцінками спеціалістів компанії, проведення аварійно-відновлюваних робіт об’єктів газопостачання потребуватиме близько 500 млн грн.

З 93 шахт регіону, що підпорядковані Міненерговугілля, 24 працюють в нормальному режимі, 58 – в режимі життєзабезпечення (вентиляція та водовідведення), 11 – повністю знеструмлені. Збитки пов’язані з припиненням електропостачання шахт, їх затопленням, втратою майна і обладнання, затопленням прилеглих територій, а також забрудненням підземних вод та питної води у всьому вугільному басейні сьогодні достеменно оцінити неможливо.

Неможливо оцінити й екологічні збитки, нанесені довкіллю регіону. Збитки довкіллю Донбасу вимірюються вже мільярдами гривень. Практично зруйновано території природних заповідників «Провальський степ», «Станично-Луганське», «Крейдяна флора», велику частину Національного природного парку «Святі гори», регіонального ландшафтного парку «Донецький кряж». Лише в Луганській області втрати сягнули понад 1,3 мільярдів гривень.

Крім руйнування інфраструктурних об’єктів системи життєзабезпечення населення, значних втрат зазнає фінансова система країни, що пов’язано передовсім з падінням фінансових показників діяльності підприємств, скороченням бюджетних відрахувань, нарощенням боргів з виплати заробітної плати, за спожиті енергоносії, надані житлово-комунальні послуги, скороченням обсягів зовнішньої торгівлі і, відповідно, валютних надходжень.

На окупованих територіях є великі труднощі з роботою та отриманням заробітної плати і пенсій. Зокрема, більше 20% пенсіонерів із окупованих бойовиками регіонів перевели свої пенсії на території, контрольовані українською владою. Всього ж сьогодні не отримують пенсії понад 600 тисяч жителів Донецької області, які проживають в зоні АТО. Загальна сума боргу перед пенсіонерами зони АТО досягла 3,7 млрд грн при середньомісячній потребі у 1,2 млрд грн.

Кількість вимушених переселенців з окупованих територій перевищила півмільйона осіб. В цілому із зони АТО виїхали близько 507 тисяч чоловік. Про це повідомив речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко на брифінгу в Києві.

Відповідно до консенсус-прогнозу Міністерства економіки і торгівлі України наявний дохід населення у 2014 році становитиме

1291 млрд грн, що на 15,6% менше ніж у 2013 році.

Загострення соціальних і гуманітарних проблем крім посилення потенціалу протестних настроїв серед населення країни зумовлює зростання фінансового навантаження на бюджет та соціальні фонди держави.

Разом з тим, слід зазначити, що ситуація може ускладнитись, а обсяги втрат значно зрости внаслідок вчинення протиправних (диверсійних, терористичних) дій на потенційно небезпечних об’єктах та/або порушення умов тимчасового припинення вогню та, як наслідок, чергової ескалації збройного протистояння, поширення його на нові території країни.

В окупованому Криму все також змінилося не на краще за останній рік. Раптова поява «зелених чоловічків», приєднання до Росії, нові прапори, нові паспорти - і західні санкції. Для головної галузі економіки півострова, туризму, все це шкодить як ніщо інше.Анексія призвела до різкого скорочення числа туристів сюди на відпочинок. Іноземні круїзні лайнери більше не заходять до Ялти і Севастополя. Українці, що приїжджали раніше сюди на відпочинок тепер відмовляються проводити тут відпустку з принципу. А нормальне сухопутне сполучення Криму з Росією було порушено збройним протистоянням на сході України. Останні європейські санкції змусили згорнути свою діяльність багатьох підприємств, зокрема, бюджетну авіакомпанію «Доброліт», що здійснювала рейси з Москви до Сімферополя. Знаменитий фестиваль Казантип, який протягом 20 років проходив у Мирному під Євпаторією і залучав молодь з Росії, тепер перебрався до Грузії, а джаз-фестиваль у Коктебелі переїхав до Одеси.

Верховна Рада підтримала законопроект № 4524-1 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення відповідальності за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України)», який, зокрема, посилює покарання за сепаратистські дії.

Відповідно до закону, вносяться зміни в санкції статей 110, 111, 113, 114 Кримінального кодексу України в частині збільшення строків позбавлення волі.

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України

1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі. Караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 110-2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України

1. Фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.

2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Карається

 позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.

Стаття 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Карається  позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 113. Диверсія

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення. Карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 114. Шпигунство

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства. Караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 114-1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань

1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період - карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Те саме діяння, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків, - карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Роз'яснення щодо права учасників АТО на соціальні пільги та виділення земельних ділянок

 

Процедура виділення земельних ділянок учасникам АТО

 

Чим регламентується

Законодавством України передбачено систему пільг для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них, зокрема, це стосується і надання земельних ділянок.

Відповідно до статті 12 (пункт 14) Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються, серед інших, такі пільги: першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Надання у власність земельних ділянок здійснюється у порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, за умови, що учасник бойових дій не скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки та надав відповідний документ, що посвідчує його участь в антитерористичній операції (посвідчення, довідка, наказ тощо).

Цільове призначення та норми безоплатної приватизації

Земельні ділянки можуть бути надані військовослужбовцям у власність у межах норм безоплатної приватизації, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, а саме у таких розмірах:

·       для ведення садівництва – не більше 0,12 га;

·       для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 га;

·   для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 га, в селищах – не більше 0,15 га, в містах –  не більше 0,10 га;

·    для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 га.

Процедура виділення земельних ділянок

Відповідно до Земельного кодексу України, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб’єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проект землеустрою підлягає обов’язковому погодженню з територіальним органом Держземагентства України, а у разі розташування земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій планується розташування об’єкта будівництва, – із структурними підрозділами районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури.

Після погодження проекту землеустрою громадянину необхідно звернутися до державного кадастрового реєстратора за місцем розташування земельної ділянки із заявою про проведення державної реєстрації земельної ділянки та надання витягу про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Процедуру державної реєстрації земельної ділянки встановлено пунктами 107-115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом — після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з статтями 125, 126 Кодексу право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Хто передає земельні ділянки у власність

Разом з тим зазначаємо, що згідно із частиною першою статті 122 Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини четвертої цієї статті центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з Положенням про Державне агентство земельних ресурсів України Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

 

Термін та вартість здійснення заходів щодо виділення земельних ділянок

 

Назва організаційного заходу

Термін виконання

Вартість робіт

Подання клопотання військовослужбовця про надання дозволу на розробку землевпорядної документації до відповідного органу виконавчої влади

у момент подання

безкоштовно

Прийняття рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою

до 30 днів

безкоштовно

Розробка землевпорядної документації

не більше 6 місяців

Визначається договором

Погодження землевпорядної документації

до 10 робочих

безкоштовно

Реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі

до 14 робочих днів

безкоштовно

Рішення про затвердження землевпорядної документації та передачі земельної ділянки у власність

максимально стислі строки

безкоштовно

Реєстрація права власності на земельну ділянку в Укрдержреєстрі

14 робочих днів

119 грн. держмито та 120 грн. (витяг із Держреєстру)

 

 

 

Роз'яснення щодо права учасників АТО на соціальні пільги

 

Згідно зі змінами, які були внесені до  Закону № 1538-VII «Про внесення зміни до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» військових, які беруть участь в АТО, прирівняли до учасників бойових дій. Відповідно до цього закону, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці, «які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали участь в АТО, забезпеченні її проведення, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучались до участі в антитерористичній операції, у порядку, встановленому законодавством».

Отже, тепер вони мають право на пільги, передбачені для учасників бойових дій.

А саме:

1) безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів;

2) першочергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);

3) безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України;

4) 75% знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю);

5) 75% знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю. Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 75-% знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім'ю);

6) 75 % знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;

7) безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання;

8) користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;

9) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів;

10) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;

11) виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 % середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;

13) переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації;

14) першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов'язків військової служби, забезпечуються жилою площею, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, – протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.

15) одержання позики на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель, приєднання їх до інженерних мереж, комунікацій, а також позики на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок з погашенням її протягом 10 років починаючи з п'ятого року після закінчення будівництва. Зазначені позики надаються у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України;

16) першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і садових будинків;

17) безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, незалежно від наявності залізничного сполучення, або проїзд один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з 50 % знижкою;

18) зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства;

19) позачергове користування всіма послугами зв'язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата у розмірі 20 % від тарифів вартості основних та 50 %  – додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 % від затверджених тарифів;

20) першочергове обслуговування підприємствами, установами та організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту;

21) позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення, а також на обслуговування службами соціального захисту населення вдома. У разі неможливості здійснення такого обслуговування закладами соціального захисту населення відшкодовуються витрати, пов'язані з доглядом за цим ветераном війни, в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством;

22) учасникам бойових дій на території інших держав надається право на позаконкурсний вступ до вищих навчальних закладів та переважне право на вступ до професійно-технічних навчальних закладів і на курси для одержання відповідних професій.

Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4-6 цієї статті, надаються учасникам бойових дій та членам їхніх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.

Площа житла, на яку нараховується 75% знижка плати, передбачена пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, визначається в максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності в складі сім'ї осіб, які не мають права на знижку плати. Якщо в складі сім'ї є особи, які мають право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 75 процентів, спочатку обчислюється в максимально можливому розмірі 75-процентна відповідна знижка плати.

Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім того, статтею 17-1 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня. Її розмір визначається Кабінетом міністрів в межах бюджетних призначень, встановлених законом про держбюджет. При цьому сума разової грошової допомоги, що належала особі згідно з цим законом і залишилася не одержаною у зв'язку з її смертю, не включається до складу спадщини і виплачується батькам, чоловіку (дружині), дітям особи, якій передбачена виплата разової грошової допомоги, або родичам, що проживали разом з нею.

Статтею 1 ЗУ «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни», починаючи з 1 травня 2004 року, встановлено виплату щомісячної виплати цільової грошової допомоги на прожиття учасникам бойових дій у розмірі 40 гривень, незалежно від розміру пенсій та надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги та пенсії за особливі заслуги перед Україною.

Статтею 8 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, який оголошується відповідно до закону «Про оборону України», зараховується до їхньої вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається урядом.

Крім того, стаття 18 того ж закону містить положення, згідно з яким членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього закону.

Відповідно до п. 3 прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років, жінками – 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років для чоловіків і не менше 20 років для жінок.

Згідно з постановою КМУ «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій» від 28 липня 2010 р. № 656, встановлено, що з 1 січня 2012 р. інвалідам війни та учасникам бойових дій, у яких щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в  учасників бойових дій – 165%, виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів. 

 Роз’яснення основних аспектів виборчого законодавства

Виборчі права громадян та способи їх здійснення і захисту

Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни України мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Конституцією України та Законом України «Про вибори народних депутатів України» визначено, що право голосу на виборах народних депутатів України (далі по тексту – депутатів) мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося вісімнадцять років. Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.

Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями. Підставою реалізації виборцем свого права голосу на виборах є його включення до списку виборців на виборчій дільниці.

Громадяни України, які мають право голосу, можуть брати участь у роботі виборчих комісій як їх члени, проводити передвиборну агітацію, вести спостереження за ходом виборчого процесу, бути довіреною особою або набувати статусу іншого учасника виборчого процесу тощо у порядку, визначеному Законами України «Про вибори народних депутатів України» та іншими законами України.

Згідно із частиною другою статті 77 Конституції України та частини третьої статті 16 Закону України «Про вибори народних депутатів України» позачергові вибори народних депутатів України призначаються Президентом України та відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Указом Президента України від 27 серпня 2014 року № 690/2014 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» позачергові вибори депутатів призначені на 26 жовтня 2014 року.

Організація і порядок проведення позачергових виборів депутатів здійснюються відповідно до статті 107 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

На позачергових виборах депутатів кожний виборець має в одномандатному та загальнодержавному багатомандатному виборчих округах (далі відповідно – одномандатний, загальнодержавний округи) по одному голосу. Виборець може використати право голосу тільки на одній виборчій дільниці, де він включений до списку виборців. Громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії та кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Виборець, який проживає або на день проведення голосування на виборах депутатів перебуває на території іноземної держави, а також громадянин України, якому тимчасово змінено місце голосування (без зміни виборчої адреси) на іншу виборчу дільницю поза межами одномандатного округу, до якого такий виборець віднесений на підставі відомостей Державного реєстру виборців про його виборчу адресу, має право голосу на виборах депутатів лише у загальнодержавному окрузі. Реалізація цього права забезпечується включенням виборця до списку виборців на відповідній виборчій дільниці із зазначенням, що такий виборець отримує лише бюлетень для голосування у загальнодержавному окрузі (частина десята статті 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Громадянам України забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Голосування на виборах депутатів є таємним. Кожний виборець голосує на виборах особисто.

Громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років, може бути обраний депутатом.

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії або шляхом самовисування.

Не може бути висунутий кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Будь-які прямі чи непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються.

Забороняється застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, а також контроль за волевиявленням виборців під час голосування.

З метою захисту своїх виборчих прав громадяни можуть звертатися до виборчих комісій  – на підставі Закону України «Про вибори народних депутатів України», до суду – в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, до правоохоронних органів – у випадках, коли законодавством передбачено адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав громадян.

 Можливість та порядок зміни виборцю місця голосування (виборчої дільниці)

 

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про Державний реєстр виборців» за мотивованим зверненням виборця, який має право голосу на відповідних виборах, орган ведення Реєстру може тимчасово (на період їх проведення) змінити виборцю місце голосування (виборчу дільницю) без зміни його виборчої адреси. Таке звернення подається до органу ведення Реєстру за місцезнаходженням зазначеної виборцем виборчої дільниці або за виборчою адресою не пізніше ніж за п’ять днів до дня голосування на відповідних виборах.

Порядком тимчасової зміни місця голосування виборця без зміни його виборчої адреси, затвердженим постановою Центральної виборчої комісії від 13 вересня 2012 року № 893, передбачено, що на період проведення позачергових виборів народних депутатів України орган ведення Реєстру може тимчасово змінити місце голосування виборцю на іншу виборчу дільницю, в тому числі поза межами одномандатного виборчого округу, до якого такий виборець відноситься на підставі відомостей Реєстру про його виборчу адресу (пункт 3.5 вказаного Порядку).

Під час проведення в одномандатному виборчому окрузі повторного голосування по кандидатах у народні депутати України орган ведення Реєстру може тимчасово змінити місце голосування виборцю, в тому числі члену виборчої комісії, якщо його виборча адреса належить до території одномандатного виборчого округу, в якому проводиться повторне голосування, та виборча дільниця, яку він просить визначити місцем його голосування, розташована на території цього одномандатного виборчого округу.

 

Порядок голосування на виборах Народних депутатів України

 

1. Голосування проводиться 26 жовтня 2014 року з 8 до 20 години без перерви. На закордонних виборчих дільницях голосування відбувається за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці.

2. Для отримання виборчих бюлетенів з виборів народних депутатів України (далі – виборчий бюлетень) для голосування в загальнодержавному та одномандатному округах члену дільничної виборчої комісії надається один із зазначених нижче документів, який підтверджує особу та громадянство України:

на звичайній та спеціальній виборчій дільниці:

1)    паспорт громадянина України;

2)  тимчасове посвідчення громадянина України (для осіб, недавно прийнятих до громадянства України);

3)  військовий квиток (виключно для військовослужбовців строкової служби);

на закордонній виборчій дільниці, а також на спеціальній виборчій дільниці, утвореній на суднах. що перебувають у плаванні під Державним Прапором України, та на полярній станції України:

1)    паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

2)    дипломатичний паспорт;

3)    службовий паспорт;

4)  паспорт громадянина України на закордонній виборчій дільниці, утвореній у країні, до якої дозволений в’їзд громадян України за паспортом громадянина України;

на спеціальній виборчій дільниці, утвореній у відповідній установі виконання покарань або слідчому ізоляторі:

картку (довідку) установи виконання покарань або слідчого ізолятора, що повинна містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство, фотокартку особи, підпис керівника та печатку установи (для осіб, які перебувають в установах виконання покарань або слідчих ізоляторах).

3. За умови пред’явлення виборцем одного із вищезазначених документів, наявності його у списку виборців на відповідній виборчій дільниці та після того, як ним буде поставлено підпис за отримання виборчих бюлетенів у списку виборців та у визначеному місці на контрольних талонах виборчих бюлетенів, член дільничної виборчої комісії видає виборцю по одному виборчому бюлетеню для голосування у загальнодержавному окрузі та одномандатному окрузі.

Виборцю, який відповідно до частини десятої статті 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України» має право голосу лише у загальнодержавному окрузі, видається виборчий бюлетень для голосування тільки у загальнодержавному окрузі.

4. Забороняється отримання виборчого бюлетеня від інших осіб (крім уповноваженого члена виборчої комісії, який видає виборчий бюлетень), заохочення або змушування виборців до передачі виборчого бюлетеня іншим особам шляхом підкупу, погроз або іншим способом.

Виборчі бюлетені не передаються іншим особам.

5. Виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність у кабіні для таємного голосування інших осіб. Виборець, який внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії скористатися допомогою іншого виборця, крім члена виборчої комісії, кандидата у депутати, його довіреної особи, уповноваженої особи політичної партії, офіційного спостерігача.

Виборець у приміщенні для голосування може перебувати лише протягом часу, необхідного для голосування.

У виборчому бюлетені для голосування у загальнодержавному окрузі виборець робить позначку "плюс" ("+") або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти назви політичної партії, за кандидатів у депутати від якої він голосує. Виборець може голосувати за кандидатів у депутати лише від однієї партії.

У виборчому бюлетені для голосування в одномандатному виборчому окрузі ставиться позначка "плюс" ("+") або інша, що засвідчує волевиявлення виборця, у квадраті проти прізвища кандидата у депутати, за якого він голосує. Виборець може голосувати лише за одного кандидата у депутати.

Якщо на виборчому бюлетені зроблено більш як одну позначку або не поставлено жодної позначки, то такий виборчий бюлетень вважається недійсним.

6. Заповнені виборчі бюлетені виборець особисто вкидає до виборчої скриньки.

Виборець, який через фізичні вади не може самостійно вкинути виборчий бюлетень до виборчої скриньки, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії доручити зробити це у своїй присутності іншій особі, крім члена виборчої комісії, кандидата у  депутати, його довіреної особи, уповноваженої особи політичної партії, офіційного спостерігача.

7. У разі якщо виборець, заповнюючи виборчий бюлетень, припустився помилки, він має право невідкладно звернутися з письмовою заявою до члена дільничної виборчої комісії, який видав цей бюлетень, з проханням видати інший виборчий бюлетень.

Інший виборчий бюлетень видається тільки в обмін на неправильно заповнений і лише один раз.

Повторна видача виборчого бюлетеня замість неправильно заповненого не допускається.

8. За 5 хвилин до 20 години голова дільничної виборчої комісії оголошує про закінчення голосування та зачинення виборчої дільниці о 20 годині. Виборці, які на 20 годину прийшли до дільниці для голосування, мають право проголосувати. Один із членів комісії о 20 годині підходить до входу у приміщення для голосування та запрошує всіх виборців, які ще не проголосували, зайти у приміщення та зачиняє двері.

 

Відповідальність за порушення законодавства про вибори народних депутатів України

 

Особи, винні в порушенні законодавства про вибори народних депутатів України, притягаються до кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності в порядку, встановленому законом (стаття 114 Закону України "Про вибори народних депутатів України").

Статтями 157 – 159 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс) встановлює відповідальність за:

– перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права, перешкоджання діяльності іншого суб’єкта виборчого процесу, члена виборчої комісії або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, поєднані з підкупом, обманом або примушуванням, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин – у вигляді штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частина перша статті 157 Кодексу);

– незаконне виготовлення або зберігання чи використання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів  – у вигляді штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частина перша статті 158 Кодексу);

– підробку виборчих документів, а так само використання завідомо підроблених виборчих документів, вчинені членом виборчої комісії, кандидатом, його уповноваженим представником, уповноваженою особою політичної партії (блоку) – у вигляді штрафу від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від одного до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років; якщо це вплинуло на результати голосування виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого округу, або призвело до неможливості визначити волевиявлення виборців на виборчій дільниці чи у відповідних виборах – у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частини друга, третя статті 158 Кодексу);

– незаконну передачу іншій особі виборчого бюлетеня виборцем – у вигляді обмеження волі на строк від одного до трьох років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частина четверта статті 158 Кодексу);

– викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, виборчого протоколу або скриньки з бюлетенями, або незаконне знищення чи псування скриньки з бюлетенями – у вигляді штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років; якщо це вплинуло на результати голосування виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого округу, або призвело до неможливості визначити волевиявлення виборців на виборчій дільниці чи у відповідних виборах – у вигляді штрафу від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (частини п’ята, шоста статті 158 Кодексу);

– умисне надання членом виборчої комісії громадянину можливості проголосувати за іншу особу чи проголосувати більше ніж один раз у ході голосування або надання виборчого бюлетеня особі, яка не включена до списку виборців на відповідній виборчій дільниці, або надання виборцю заповненого виборчого бюлетеня – у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (частина восьма статті 158 Кодексу);

– голосування виборцем на виборах або референдумі, у яких він бере участь, більше ніж один раз – у вигляді штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років; якщо таке саме діяння, вчинене за змовою з членом виборчої комісії – у вигляді штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк (частини перша, друга статті 1581 Кодексу);

– умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів, що виявилося у розголошенні  змісту волевиявлення громадянина, який взяв участь у виборах – у вигляді штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років (частина перша статті 159 Кодексу).

Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює адміністративну відповідальність за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення (статті 2127 – 21220 вказаного Кодексу).

 Роз’яснення основних аспектів виборчого законодавства

Виборчі права громадян та способи їх здійснення і захисту

Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни України мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Конституцією України та Законом України «Про вибори народних депутатів України» визначено, що право голосу на виборах народних депутатів України (далі по тексту – депутатів) мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося вісімнадцять років. Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.

Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями. Підставою реалізації виборцем свого права голосу на виборах є його включення до списку виборців на виборчій дільниці.

Громадяни України, які мають право голосу, можуть брати участь у роботі виборчих комісій як їх члени, проводити передвиборну агітацію, вести спостереження за ходом виборчого процесу, бути довіреною особою або набувати статусу іншого учасника виборчого процесу тощо у порядку, визначеному Законами України «Про вибори народних депутатів України» та іншими законами України.

Згідно із частиною другою статті 77 Конституції України та частини третьої статті 16 Закону України «Про вибори народних депутатів України» позачергові вибори народних депутатів України призначаються Президентом України та відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Указом Президента України від 27 серпня 2014 року № 690/2014 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» позачергові вибори депутатів призначені на 26 жовтня 2014 року.

Організація і порядок проведення позачергових виборів депутатів здійснюються відповідно до статті 107 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

На позачергових виборах депутатів кожний виборець має в одномандатному та загальнодержавному багатомандатному виборчих округах (далі відповідно – одномандатний, загальнодержавний округи) по одному голосу. Виборець може використати право голосу тільки на одній виборчій дільниці, де він включений до списку виборців. Громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії та кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Виборець, який проживає або на день проведення голосування на виборах депутатів перебуває на території іноземної держави, а також громадянин України, якому тимчасово змінено місце голосування (без зміни виборчої адреси) на іншу виборчу дільницю поза межами одномандатного округу, до якого такий виборець віднесений на підставі відомостей Державного реєстру виборців про його виборчу адресу, має право голосу на виборах депутатів лише у загальнодержавному окрузі. Реалізація цього права забезпечується включенням виборця до списку виборців на відповідній виборчій дільниці із зазначенням, що такий виборець отримує лише бюлетень для голосування у загальнодержавному окрузі (частина десята статті 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Громадянам України забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Голосування на виборах депутатів є таємним. Кожний виборець голосує на виборах особисто.

Громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років, може бути обраний депутатом.

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії або шляхом самовисування.

Не може бути висунутий кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Будь-які прямі чи непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються.

Забороняється застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, а також контроль за волевиявленням виборців під час голосування.

З метою захисту своїх виборчих прав громадяни можуть звертатися до виборчих комісій  – на підставі Закону України «Про вибори народних депутатів України», до суду – в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, до правоохоронних органів – у випадках, коли законодавством передбачено адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав громадян.

 Можливість та порядок зміни виборцю місця голосування (виборчої дільниці)

 

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про Державний реєстр виборців» за мотивованим зверненням виборця, який має право голосу на відповідних виборах, орган ведення Реєстру може тимчасово (на період їх проведення) змінити виборцю місце голосування (виборчу дільницю) без зміни його виборчої адреси. Таке звернення подається до органу ведення Реєстру за місцезнаходженням зазначеної виборцем виборчої дільниці або за виборчою адресою не пізніше ніж за п’ять днів до дня голосування на відповідних виборах.

Порядком тимчасової зміни місця голосування виборця без зміни його виборчої адреси, затвердженим постановою Центральної виборчої комісії від 13 вересня 2012 року № 893, передбачено, що на період проведення позачергових виборів народних депутатів України орган ведення Реєстру може тимчасово змінити місце голосування виборцю на іншу виборчу дільницю, в тому числі поза межами одномандатного виборчого округу, до якого такий виборець відноситься на підставі відомостей Реєстру про його виборчу адресу (пункт 3.5 вказаного Порядку).

Під час проведення в одномандатному виборчому окрузі повторного голосування по кандидатах у народні депутати України орган ведення Реєстру може тимчасово змінити місце голосування виборцю, в тому числі члену виборчої комісії, якщо його виборча адреса належить до території одномандатного виборчого округу, в якому проводиться повторне голосування, та виборча дільниця, яку він просить визначити місцем його голосування, розташована на території цього одномандатного виборчого округу.

 

Порядок голосування на виборах Народних депутатів України

 

1. Голосування проводиться 26 жовтня 2014 року з 8 до 20 години без перерви. На закордонних виборчих дільницях голосування відбувається за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці.

2. Для отримання виборчих бюлетенів з виборів народних депутатів України (далі – виборчий бюлетень) для голосування в загальнодержавному та одномандатному округах члену дільничної виборчої комісії надається один із зазначених нижче документів, який підтверджує особу та громадянство України:

на звичайній та спеціальній виборчій дільниці:

1)    паспорт громадянина України;

2)  тимчасове посвідчення громадянина України (для осіб, недавно прийнятих до громадянства України);

3)  військовий квиток (виключно для військовослужбовців строкової служби);

на закордонній виборчій дільниці, а також на спеціальній виборчій дільниці, утвореній на суднах. що перебувають у плаванні під Державним Прапором України, та на полярній станції України:

1)    паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

2)    дипломатичний паспорт;

3)    службовий паспорт;

4)  паспорт громадянина України на закордонній виборчій дільниці, утвореній у країні, до якої дозволений в’їзд громадян України за паспортом громадянина України;

на спеціальній виборчій дільниці, утвореній у відповідній установі виконання покарань або слідчому ізоляторі:

картку (довідку) установи виконання покарань або слідчого ізолятора, що повинна містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство, фотокартку особи, підпис керівника та печатку установи (для осіб, які перебувають в установах виконання покарань або слідчих ізоляторах).

3. За умови пред’явлення виборцем одного із вищезазначених документів, наявності його у списку виборців на відповідній виборчій дільниці та після того, як ним буде поставлено підпис за отримання виборчих бюлетенів у списку виборців та у визначеному місці на контрольних талонах виборчих бюлетенів, член дільничної виборчої комісії видає виборцю по одному виборчому бюлетеню для голосування у загальнодержавному окрузі та одномандатному окрузі.

Виборцю, який відповідно до частини десятої статті 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України» має право голосу лише у загальнодержавному окрузі, видається виборчий бюлетень для голосування тільки у загальнодержавному окрузі.

4. Забороняється отримання виборчого бюлетеня від інших осіб (крім уповноваженого члена виборчої комісії, який видає виборчий бюлетень), заохочення або змушування виборців до передачі виборчого бюлетеня іншим особам шляхом підкупу, погроз або іншим способом.

Виборчі бюлетені не передаються іншим особам.

5. Виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність у кабіні для таємного голосування інших осіб. Виборець, який внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії скористатися допомогою іншого виборця, крім члена виборчої комісії, кандидата у депутати, його довіреної особи, уповноваженої особи політичної партії, офіційного спостерігача.

Виборець у приміщенні для голосування може перебувати лише протягом часу, необхідного для голосування.

У виборчому бюлетені для голосування у загальнодержавному окрузі виборець робить позначку "плюс" ("+") або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти назви політичної партії, за кандидатів у депутати від якої він голосує. Виборець може голосувати за кандидатів у депутати лише від однієї партії.

У виборчому бюлетені для голосування в одномандатному виборчому окрузі ставиться позначка "плюс" ("+") або інша, що засвідчує волевиявлення виборця, у квадраті проти прізвища кандидата у депутати, за якого він голосує. Виборець може голосувати лише за одного кандидата у депутати.

Якщо на виборчому бюлетені зроблено більш як одну позначку або не поставлено жодної позначки, то такий виборчий бюлетень вважається недійсним.

6. Заповнені виборчі бюлетені виборець особисто вкидає до виборчої скриньки.

Виборець, який через фізичні вади не може самостійно вкинути виборчий бюлетень до виборчої скриньки, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії доручити зробити це у своїй присутності іншій особі, крім члена виборчої комісії, кандидата у  депутати, його довіреної особи, уповноваженої особи політичної партії, офіційного спостерігача.

7. У разі якщо виборець, заповнюючи виборчий бюлетень, припустився помилки, він має право невідкладно звернутися з письмовою заявою до члена дільничної виборчої комісії, який видав цей бюлетень, з проханням видати інший виборчий бюлетень.

Інший виборчий бюлетень видається тільки в обмін на неправильно заповнений і лише один раз.

Повторна видача виборчого бюлетеня замість неправильно заповненого не допускається.

8. За 5 хвилин до 20 години голова дільничної виборчої комісії оголошує про закінчення голосування та зачинення виборчої дільниці о 20 годині. Виборці, які на 20 годину прийшли до дільниці для голосування, мають право проголосувати. Один із членів комісії о 20 годині підходить до входу у приміщення для голосування та запрошує всіх виборців, які ще не проголосували, зайти у приміщення та зачиняє двері.

 

Відповідальність за порушення законодавства про вибори народних депутатів України

 

Особи, винні в порушенні законодавства про вибори народних депутатів України, притягаються до кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності в порядку, встановленому законом (стаття 114 Закону України "Про вибори народних депутатів України").

Статтями 157 – 159 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс) встановлює відповідальність за:

– перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права, перешкоджання діяльності іншого суб’єкта виборчого процесу, члена виборчої комісії або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, поєднані з підкупом, обманом або примушуванням, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин – у вигляді штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частина перша статті 157 Кодексу);

– незаконне виготовлення або зберігання чи використання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів  – у вигляді штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частина перша статті 158 Кодексу);

– підробку виборчих документів, а так само використання завідомо підроблених виборчих документів, вчинені членом виборчої комісії, кандидатом, його уповноваженим представником, уповноваженою особою політичної партії (блоку) – у вигляді штрафу від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від одного до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років; якщо це вплинуло на результати голосування виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого округу, або призвело до неможливості визначити волевиявлення виборців на виборчій дільниці чи у відповідних виборах – у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частини друга, третя статті 158 Кодексу);

– незаконну передачу іншій особі виборчого бюлетеня виборцем – у вигляді обмеження волі на строк від одного до трьох років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частина четверта статті 158 Кодексу);

– викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, виборчого протоколу або скриньки з бюлетенями, або незаконне знищення чи псування скриньки з бюлетенями – у вигляді штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років; якщо це вплинуло на результати голосування виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого округу, або призвело до неможливості визначити волевиявлення виборців на виборчій дільниці чи у відповідних виборах – у вигляді штрафу від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (частини п’ята, шоста статті 158 Кодексу);

– умисне надання членом виборчої комісії громадянину можливості проголосувати за іншу особу чи проголосувати більше ніж один раз у ході голосування або надання виборчого бюлетеня особі, яка не включена до списку виборців на відповідній виборчій дільниці, або надання виборцю заповненого виборчого бюлетеня – у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (частина восьма статті 158 Кодексу);

– голосування виборцем на виборах або референдумі, у яких він бере участь, більше ніж один раз – у вигляді штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років; якщо таке саме діяння, вчинене за змовою з членом виборчої комісії – у вигляді штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк (частини перша, друга статті 1581 Кодексу);

– умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів, що виявилося у розголошенні  змісту волевиявлення громадянина, який взяв участь у виборах – у вигляді штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років (частина перша статті 159 Кодексу).

Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює адміністративну відповідальність за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення (статті 2127 – 21220 вказаного Кодексу).

 Роз’яснення основних аспектів виборчого законодавства

Виборчі права громадян та способи їх здійснення і захисту

Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни України мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Конституцією України та Законом України «Про вибори народних депутатів України» визначено, що право голосу на виборах народних депутатів України (далі по тексту – депутатів) мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося вісімнадцять років. Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.

Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями. Підставою реалізації виборцем свого права голосу на виборах є його включення до списку виборців на виборчій дільниці.

Громадяни України, які мають право голосу, можуть брати участь у роботі виборчих комісій як їх члени, проводити передвиборну агітацію, вести спостереження за ходом виборчого процесу, бути довіреною особою або набувати статусу іншого учасника виборчого процесу тощо у порядку, визначеному Законами України «Про вибори народних депутатів України» та іншими законами України.

Згідно із частиною другою статті 77 Конституції України та частини третьої статті 16 Закону України «Про вибори народних депутатів України» позачергові вибори народних депутатів України призначаються Президентом України та відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Указом Президента України від 27 серпня 2014 року № 690/2014 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» позачергові вибори депутатів призначені на 26 жовтня 2014 року.

Організація і порядок проведення позачергових виборів депутатів здійснюються відповідно до статті 107 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

На позачергових виборах депутатів кожний виборець має в одномандатному та загальнодержавному багатомандатному виборчих округах (далі відповідно – одномандатний, загальнодержавний округи) по одному голосу. Виборець може використати право голосу тільки на одній виборчій дільниці, де він включений до списку виборців. Громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії та кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Виборець, який проживає або на день проведення голосування на виборах депутатів перебуває на території іноземної держави, а також громадянин України, якому тимчасово змінено місце голосування (без зміни виборчої адреси) на іншу виборчу дільницю поза межами одномандатного округу, до якого такий виборець віднесений на підставі відомостей Державного реєстру виборців про його виборчу адресу, має право голосу на виборах депутатів лише у загальнодержавному окрузі. Реалізація цього права забезпечується включенням виборця до списку виборців на відповідній виборчій дільниці із зазначенням, що такий виборець отримує лише бюлетень для голосування у загальнодержавному окрузі (частина десята статті 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Громадянам України забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Голосування на виборах депутатів є таємним. Кожний виборець голосує на виборах особисто.

Громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років, може бути обраний депутатом.

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії або шляхом самовисування.

Не може бути висунутий кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Будь-які прямі чи непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються.

Забороняється застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, а також контроль за волевиявленням виборців під час голосування.

З метою захисту своїх виборчих прав громадяни можуть звертатися до виборчих комісій  – на підставі Закону України «Про вибори народних депутатів України», до суду – в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, до правоохоронних органів – у випадках, коли законодавством передбачено адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав громадян.

 Можливість та порядок зміни виборцю місця голосування (виборчої дільниці)

 

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про Державний реєстр виборців» за мотивованим зверненням виборця, який має право голосу на відповідних виборах, орган ведення Реєстру може тимчасово (на період їх проведення) змінити виборцю місце голосування (виборчу дільницю) без зміни його виборчої адреси. Таке звернення подається до органу ведення Реєстру за місцезнаходженням зазначеної виборцем виборчої дільниці або за виборчою адресою не пізніше ніж за п’ять днів до дня голосування на відповідних виборах.

Порядком тимчасової зміни місця голосування виборця без зміни його виборчої адреси, затвердженим постановою Центральної виборчої комісії від 13 вересня 2012 року № 893, передбачено, що на період проведення позачергових виборів народних депутатів України орган ведення Реєстру може тимчасово змінити місце голосування виборцю на іншу виборчу дільницю, в тому числі поза межами одномандатного виборчого округу, до якого такий виборець відноситься на підставі відомостей Реєстру про його виборчу адресу (пункт 3.5 вказаного Порядку).

Під час проведення в одномандатному виборчому окрузі повторного голосування по кандидатах у народні депутати України орган ведення Реєстру може тимчасово змінити місце голосування виборцю, в тому числі члену виборчої комісії, якщо його виборча адреса належить до території одномандатного виборчого округу, в якому проводиться повторне голосування, та виборча дільниця, яку він просить визначити місцем його голосування, розташована на території цього одномандатного виборчого округу.

 

Порядок голосування на виборах Народних депутатів України

 

1. Голосування проводиться 26 жовтня 2014 року з 8 до 20 години без перерви. На закордонних виборчих дільницях голосування відбувається за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці.

2. Для отримання виборчих бюлетенів з виборів народних депутатів України (далі – виборчий бюлетень) для голосування в загальнодержавному та одномандатному округах члену дільничної виборчої комісії надається один із зазначених нижче документів, який підтверджує особу та громадянство України:

на звичайній та спеціальній виборчій дільниці:

1)    паспорт громадянина України;

2)  тимчасове посвідчення громадянина України (для осіб, недавно прийнятих до громадянства України);

3)  військовий квиток (виключно для військовослужбовців строкової служби);

на закордонній виборчій дільниці, а також на спеціальній виборчій дільниці, утвореній на суднах. що перебувають у плаванні під Державним Прапором України, та на полярній станції України:

1)    паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

2)    дипломатичний паспорт;

3)    службовий паспорт;

4)  паспорт громадянина України на закордонній виборчій дільниці, утвореній у країні, до якої дозволений в’їзд громадян України за паспортом громадянина України;

на спеціальній виборчій дільниці, утвореній у відповідній установі виконання покарань або слідчому ізоляторі:

картку (довідку) установи виконання покарань або слідчого ізолятора, що повинна містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство, фотокартку особи, підпис керівника та печатку установи (для осіб, які перебувають в установах виконання покарань або слідчих ізоляторах).

3. За умови пред’явлення виборцем одного із вищезазначених документів, наявності його у списку виборців на відповідній виборчій дільниці та після того, як ним буде поставлено підпис за отримання виборчих бюлетенів у списку виборців та у визначеному місці на контрольних талонах виборчих бюлетенів, член дільничної виборчої комісії видає виборцю по одному виборчому бюлетеню для голосування у загальнодержавному окрузі та одномандатному окрузі.

Виборцю, який відповідно до частини десятої статті 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України» має право голосу лише у загальнодержавному окрузі, видається виборчий бюлетень для голосування тільки у загальнодержавному окрузі.

4. Забороняється отримання виборчого бюлетеня від інших осіб (крім уповноваженого члена виборчої комісії, який видає виборчий бюлетень), заохочення або змушування виборців до передачі виборчого бюлетеня іншим особам шляхом підкупу, погроз або іншим способом.

Виборчі бюлетені не передаються іншим особам.

5. Виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність у кабіні для таємного голосування інших осіб. Виборець, який внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії скористатися допомогою іншого виборця, крім члена виборчої комісії, кандидата у депутати, його довіреної особи, уповноваженої особи політичної партії, офіційного спостерігача.

Виборець у приміщенні для голосування може перебувати лише протягом часу, необхідного для голосування.

У виборчому бюлетені для голосування у загальнодержавному окрузі виборець робить позначку "плюс" ("+") або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти назви політичної партії, за кандидатів у депутати від якої він голосує. Виборець може голосувати за кандидатів у депутати лише від однієї партії.

У виборчому бюлетені для голосування в одномандатному виборчому окрузі ставиться позначка "плюс" ("+") або інша, що засвідчує волевиявлення виборця, у квадраті проти прізвища кандидата у депутати, за якого він голосує. Виборець може голосувати лише за одного кандидата у депутати.

Якщо на виборчому бюлетені зроблено більш як одну позначку або не поставлено жодної позначки, то такий виборчий бюлетень вважається недійсним.

6. Заповнені виборчі бюлетені виборець особисто вкидає до виборчої скриньки.

Виборець, який через фізичні вади не може самостійно вкинути виборчий бюлетень до виборчої скриньки, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії доручити зробити це у своїй присутності іншій особі, крім члена виборчої комісії, кандидата у  депутати, його довіреної особи, уповноваженої особи політичної партії, офіційного спостерігача.

7. У разі якщо виборець, заповнюючи виборчий бюлетень, припустився помилки, він має право невідкладно звернутися з письмовою заявою до члена дільничної виборчої комісії, який видав цей бюлетень, з проханням видати інший виборчий бюлетень.

Інший виборчий бюлетень видається тільки в обмін на неправильно заповнений і лише один раз.

Повторна видача виборчого бюлетеня замість неправильно заповненого не допускається.

8. За 5 хвилин до 20 години голова дільничної виборчої комісії оголошує про закінчення голосування та зачинення виборчої дільниці о 20 годині. Виборці, які на 20 годину прийшли до дільниці для голосування, мають право проголосувати. Один із членів комісії о 20 годині підходить до входу у приміщення для голосування та запрошує всіх виборців, які ще не проголосували, зайти у приміщення та зачиняє двері.

 

Відповідальність за порушення законодавства про вибори народних депутатів України

 

Особи, винні в порушенні законодавства про вибори народних депутатів України, притягаються до кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності в порядку, встановленому законом (стаття 114 Закону України "Про вибори народних депутатів України").

Статтями 157 – 159 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс) встановлює відповідальність за:

– перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права, перешкоджання діяльності іншого суб’єкта виборчого процесу, члена виборчої комісії або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, поєднані з підкупом, обманом або примушуванням, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин – у вигляді штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частина перша статті 157 Кодексу);

– незаконне виготовлення або зберігання чи використання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів  – у вигляді штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частина перша статті 158 Кодексу);

– підробку виборчих документів, а так само використання завідомо підроблених виборчих документів, вчинені членом виборчої комісії, кандидатом, його уповноваженим представником, уповноваженою особою політичної партії (блоку) – у вигляді штрафу від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від одного до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років; якщо це вплинуло на результати голосування виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого округу, або призвело до неможливості визначити волевиявлення виборців на виборчій дільниці чи у відповідних виборах – у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частини друга, третя статті 158 Кодексу);

– незаконну передачу іншій особі виборчого бюлетеня виборцем – у вигляді обмеження волі на строк від одного до трьох років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частина четверта статті 158 Кодексу);

– викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, виборчого протоколу або скриньки з бюлетенями, або незаконне знищення чи псування скриньки з бюлетенями – у вигляді штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років; якщо це вплинуло на результати голосування виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого округу, або призвело до неможливості визначити волевиявлення виборців на виборчій дільниці чи у відповідних виборах – у вигляді штрафу від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (частини п’ята, шоста статті 158 Кодексу);

– умисне надання членом виборчої комісії громадянину можливості проголосувати за іншу особу чи проголосувати більше ніж один раз у ході голосування або надання виборчого бюлетеня особі, яка не включена до списку виборців на відповідній виборчій дільниці, або надання виборцю заповненого виборчого бюлетеня – у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (частина восьма статті 158 Кодексу);

– голосування виборцем на виборах або референдумі, у яких він бере участь, більше ніж один раз – у вигляді штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років; якщо таке саме діяння, вчинене за змовою з членом виборчої комісії – у вигляді штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк (частини перша, друга статті 1581 Кодексу);

– умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів, що виявилося у розголошенні  змісту волевиявлення громадянина, який взяв участь у виборах – у вигляді штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років (частина перша статті 159 Кодексу).

Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює адміністративну відповідальність за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення (статті 2127 – 21220 вказаного Кодексу).

 До 25-ї річниці створення громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову»

 Історія створення Народного Руху України

Народний Рух України - політична партія в Україні, до того - громадсько-політична організація. Утворена на І (Установчих) Зборах Народного Руху України 8-10 вересня 1989 року під назвою «Народний Рух України за перебудову», зареєстрована Радою Міністрів УРСР як громадсько-політична організація 9 лютого 1990 року. Як політична партія зареєстрована 1 лютого 1993 року.

Ідеологія: правоцентристська партія національно-демократичного спрямування.

Емблема НРУ: нахилений вправо тризуб з написом: РУХ. Прапор: полотнище синьо-жовтого кольору з емблемою НРУ у центрі полотнища. Гасло: «Державність, демократія, реформи!»

Громадсько-політичний рух, утворений у 1989 році на базі численних демократичних угруповань, зіграв визначну роль в досягненні Україною державності. Головними заходами Руху були: «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990 року), масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття Запорозького козацтва (1-5 серпня 1990), великі заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині.

У 1990 році на перших альтернативних виборах в УРСР, Рух досяг значних успіхів у виборчій кампанії та утворив впливову фракцію «Народна рада», забезпечив більшість у ряді місцевих органів Західної України.

ІІ з'їзд Руху відбувся у жовтні 1990 року. До Програми Руху введене положення про головну мету Руху - досягнення незалежності України; з назви виключені слова «за перебудову». Були обрані: голова Руху - Іван Драч, заступники - Михайло Горинь, Олександр Лавринович; Центральний провід Руху (19 чоловік); Секретаріат (голова - Віктор Бурлаков), Політрада (голова - Михайло Горинь), Координаційна рада (голова - Микола Поровський); Рада колегій (голова - Володимир Черняк, Іван Заєць), Рада національностей (голова - Олександр Бураковський).

Відбулася перша спроба об'єднати навколо Руху новостворені партії - УРП та ДемПУ; для цього був запроваджений інститут асоційованого членства у Русі. Однак ці партії відмовилися від асоційованого членства у Русі. Хитка коаліція партій навколо Руху проіснувала до вересня 1991 року і фактично розпалася в період президентської виборчої кампанії, коли УРП і ДемПУ, проігнорувавши рішення Великої ради Руху, висунули своїх кандидатів на Президента України й розгорнули виборчу боротьбу проти кандидата від Руху В'ячеслава Чорновола.

ІІІ з'їзд Руху відбувся 28 лютого - 1 березня 1992 року. Розколу Руху вдалося запобігти завдяки компромісу між прихильниками В'ячеслава Чорновола, з одного боку, та Івана Драча і Михайла Гориня, з іншого; були обрані співголови - Іван Драч (згодом фактично вийшов із Руху), Михайло Горинь (у червні 1992 році склав повноваження співголови у зв'язку з обранням його головою УРП), В'ячеслав Чорновіл. Формально було проголошено про розпад коаліції навколо Руху. УРП і ДемПУ разом з декількома незначними за кількістю людей організаціями проголосили себе послідовними прихильниками президента України Леоніда Кравчука, тоді як Народний Рух заявив про свою опозицію режиму.

Проте наступний період в історії Руху був позначений кризою самовизначення. Деякі його лідери (зокрема, Іван Драч, Дмитро Павличко та Михайло Горинь) виступали за збереження Руху як об'єднання демократичних організацій та партій, першочерговим завданням якого було б створення тривкої політичної бази для розбудови нової Української держави. На їх думку, Рух повинен був перейти від політики опозиції діям уряду та президента до співробітництва з ними. Більше того, висувалася пропозиція про обрання на голову НРУ Леоніда Кравчука - тодішнього Президента України. Інша група членів організації, очолена В'ячеславом Чорноволом, доводила, що оскільки нова держава, як і раніше, повністю контролюється старою комуністичною номенклатурою, справжні реформи будуть неможливі, поки вона не буде усунена від влади. Чорновіл та його прихильники закликали до перетворення Руху на опозиційну політичну партію. Ці розбіжності призвели до розчарування багатьох його членів і різкого скорочення чисельності організації.

На III Всеукраїнських зборах Народного Руху України (лютий-березень 1992 року), щоб уникнути розколу НРУ, обрано трьох співголів організації - Івана Драча, Михайла Гориня та В'ячеслава Чорновола. Вищим керівним органом Руху став обраний зборами Центральний провід.

Інший аспект кризи самовизначення - пошук головних акцентів у діяльності НРУ, їх корекція, яка б відповідала викликам часу. Так, у 1996 році на нараді керівництва НРУ (В.Чорновіл, В.Черняк, член Великої Ради Руху В.Білецький) розглянута ініціатива від Донецька, що полягала у радикальному коригуванні програми і кадрової політики НРУ щодо керівного складу організації у бік економічно-соціальних програм, залучення чільних фахівців з різних галузей економіки, промисловості. Ця ініціатива не була підтримана рухівським Центром, що зумовило подальший відхід націонал-демократів Руху від робітничих осередків і промислового Сходу.

На IV Всеукраїнських зборах НРУ (грудень 1992 року) Рух фактично перетворився на політичну партію. Збори абсолютною більшістю голосів проголосували за рух як «незалежну громадсько-політичну організацію». Єдиним головою НРУ було обрано Чорновола. Згодом з НРУ вийшла група членів, які заснували окрему організацію під назвою Всенародний Рух України (ВНРУ; голова - Лариса Скорик). У 1993 році V Збір НРУ проголосив Рух партією.

ІХ з'їзд відбувся у два етапи. Перший етап - 12-13 грудня 1998 року у Києві; підбито підсумки внутрішньопартійної дискусії, названо можливих кандидатів від Руху на президентських виборах: Геннадія Удовенка та В'ячеслава Чорновола (останній зняв свою кандидатуру з розгляду у січні 1999 року). У січні 1999 року частина керівництва Руху на чолі з Юрієм Костенком, незгодна з рішеннями першого етапу дев'ятого з'їзду, пішла на розкол Руху, виступивши відкрито проти В'ячеслава Чорновола. 28 лютого вони організували нестатутне зібрання, оголошене ними «десятим з'їздом», і проголосили Юрія Костенка «головою НРУ». У ситуації гострої організаційної кризи за ініціативою 13 крайових організацій Руху 7 березня 1999 року у Києві відбувся другий етап дев'ятого з'їзду, який розглянув внутрішньопартійну ситуацію та визначив політику Руху на виборах 1999 року. З'їзд підтвердив повноваження В'ячеслава Чорновола як Голови Руху, обрав заступниками голови В.Коваля, О.Бондаренко та Л.Танюка; внесено зміни до Статуту, обрано Політичну Раду Руху; Центральний Провід у складі 49 осіб. З'їзд схвалив підписання угоди про політичний блок Руху з партією «Реформи і порядок» (Віктор Пинзеник), визначив Геннадія Удовенка як кандидата від Руху на пост Президента України.

25 березня 1999 року в автомобільній катастрофі за нез'ясованих обставин загинув голова НРУ В'ячеслав Чорновіл. Похорон В'ячеслава Чорновола 29 березня 1999 року у Києві зібрав понад 200 тис. людей з усіх областей України. Смерть В'ячеслава Чорновола стала ударом не тільки для партії, але і для значної частини населення України, для багатьох він був символом націонал-патріотичного спрямування в українській політиці. Після смерті В'ячеслава Чорновола підтримка Руху стала поступово знижуватися.

31 березня 1999 року Центральний Провід Руху обрав виконувачем обов'язків Голови НРУ (до наступного з'їзду) Геннадія Удовенка. У зв'язку з претензіями Юрія Костенка та його групи на представництво Руху ситуація у Русі стала предметом вивчення у Міністерстві юстиції України. Проведена перереєстрація членів Руху підтвердила підтримку абсолютною більшістю рішень другого етапу ІХ з'їзду (перереєстровано понад 80% членів Руху). Х з'їзд Руху відбувся 14 травня 1999 року у Києві і засвідчив завершення організаційної кризи. Головою Руху обраний Геннадій Удовенко. На з'їзді Г.Удовенко та В.Пинзеник підписали Угоду між НРУ та ПРП про політичний блок та спільного кандидата на президентських виборах. З'їзд офіційно висунув Г.Удовенка кандидатом у Президенти України.

На ХІІ з'їзді Народного Руху України (Київ, 8 грудня 2001 року) прийняли Ухвалу «Про утворення виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», «Про затвердження виборчого списку Народного Руху України у складі виборчого списку блоку Віктора Ющенка «Наша Україна».

3 травня 2003 року на ХІІІ з'їзді НРУ Головою партії було обрано Бориса Тарасюка. Заступниками Голови Руху стали Роман Зварич, Юрій Ключковський, В’ячеслав Коваль, Василь Куйбіда, Лесь Танюк. У новому складі обрано Політичну Раду та Центральний Провід НРУ.

У виборах Президента України у 2004 році виступили з ініціативою створення блоку партій навколо кандидата у Президенти Віктора Ющенко, у виборах до парламенту 2006 року і 2007 (позачергових), ішла в складі блоку «Наша Україна».

У 2009 році 20-річчя створення НРУ було відзначено на державному рівні. Для організації низки заходів у Центрі і в областях були утворені організаційні комітети, в які входили активісти Народного Руху 90-х років та представники державних адміністрацій. Очолив загальнодержавний організаційний комітет І.Драч.

14 травня 2011 року - на XX Всеукраїнських Зборах (З'їзду) Народного Руху України головою Народного Руху України знову обрано Бориса Тарасюка. В підсумку обговорення пропозиції Голови НРУ, узгодженої з головами обласних (крайових) організацій НРУ, ХХ Всеукраїнські Збори (З'їзд) Народного Руху України заступниками Голови Народного Руху України обрано Куйбіду Василя, Коваля В'ячеслава, Крулька Івана та Сушка Романа.

2 березня 2012 року партія «Батьківщина» та Народний Рух України підписали угоду про співпрацю на наступних парламентських виборах, згідно з якою вони склали спільний список по мажоритарних та партійних округах на базі Батьківщини.

19 травня 2013 року відбувся всеукраїнський об'єднавчий з'їзд Народного Руху України і Української народної партії, під час якого було прийнято рішення створити єдину партію - Народний Рух України (Українська народна партія «Рух»). Головою об'єднаної політичної сили обрано Василя Куйбіду. Також було обрано п'ятьох заступників голови. Керівні органи об'єднаної партії утворені з представників обох партій за принципом 50 на 50.

 

25-річчя Народного Руху України відзначатиметься на державному рівні

 

1 липня 2014 року голова Верховної Ради України своєю постановою затвердив відзначення 25-ї річниці створення громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову».

З метою належного відзначення ювілею, враховуючи вагомий внесок громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову» у піднесення національно-визвольного руху українського народу кінця 80-х-початку 90-х років XX століття та на підтримку ініціативи представників громадськості, Верховна Рада України постановила:

- проведення у вересні 2014 року в м.Києві та інших населених пунктах всеукраїнських святкових зборів та урочистостей з нагоди 25-ї річниці створення громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову»;

- виготовлення ювілейної відзнаки для учасників зазначених урочистостей;

- створення та показ документальних фільмів про діяльність громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову»;

- видання наукової та науково-популярної літератури з історії національно-визвольного руху українського народу кінця 80-х - початку 90-х років XX століття;

- організацію виставок матеріалів і документів, пов’язаних з діяльністю громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову», зокрема тематичну експозицію у Національному центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім»;

- проведення за участю Національної академії наук України та Українського інституту національної пам’яті міжнародної наукової конференції, присвяченої діяльності громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову» та його ролі в історії України та Європи, видання відповідних матеріалів;

- упорядкування існуючих та встановлення нових пам’ятників, пам’ятних дошок, пов’язаних з історією громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову».

 

Відзначення 25-річчя від дня заснування громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову» на Миколаївщині

 

На Миколаївщині пройшли заходи, присвячені відзначенню 25-річчя від дня заснування громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову», зокрема, 8 вересня голова облдержадміністрації Вадим Меріков провів зустріч із делегатами І з’їзду громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову» від Миколаївської області. Під час заходу всі делегати І з’їзду громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову» були відзначені почесними грамотами облдержадміністрації та квітами.

Також, 10 вересня біля пам’ятника В’ячеславу Чорноволу відбувся урочистий мітинг з нагоди 25-річчя від дня заснування Народного Руху України. Захід супроводжувався державним Гімном, «Молебнем за Україну». Мітинг завершили покладанням квітів до пам’ятника Герою України В’ячеслава Чорновола.

 

До 18-ї річниці прийняття Конституції України

 

28 червня 1996 року Верховна Рада України, висловлюючи суверенну волю громадян держави і спираючись на багатовікову історію українського державотворення, прийняла Основний Закон України - Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної демократичної держави як повноправної учасниці світового співтовариства.

Конституція України складається з Преамбули, 15 розділів, 161 статті й 14 пунктів Перехідних положень.

 

Історія українського Конституційного процесу

 

Витоки українського конституційного процесу мають давні історичні традиції. Ще за часів Київської Русі на віче укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редакціях «Руської Правди».

У новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 р., яка, хоч і не розглядала Україну як цілком самостійну державу, водночас установлювала низку демократичних для тієї доби державних інститутів.

У подальшому в Україні розроблялися такі конституційні проекти, як «Начерки конституції республіки» одного з членів Кирило-Мефодіївського товариства Георгія Андрузького (1827) та більш докладний проект Конституції України під назвою «Вольный союз». Його розробив у 1884 р. український вчений і політичний діяч Михайло Драгоманов.

Значно радикальніший проект Конституції України опубліковано у вересні 1905 р. у першому числі часопису Української народної партії «Самостійна Україна» під назвою «Основний закон «Самостійної України» спілки народу українського». Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з 9-ти земель.

Реальний конституційний процес в Україні розпочався з поваленням самодержавства та організацією Української Центральної Ради. Визначними документами даного періоду були І універсал Української Центральної Ради від 23 червня 1917 р., ІІ універсал від 16 липня 1917 р., ІІІ універсал від 20 листопада 1917 р. та ІV універсал від 22 січня 1918 р., а також Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР), яка була прийнята Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 р.

Новий етап конституційного розвитку України розпочався з 1919 р. після падіння Директорії і встановлення радянської влади. Перша Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) була прийнята 10 березня 1919 р. III Всеукраїнським з’їздом Рад. В ній містилися основні постанови про організацію УСРР як диктатури пролетаріату, визначалися завдання радянської влади та її організація в центрі й на місцях, а також наводилася Декларація прав і обов'язків народу України.

В подальшому у зв’язку зі створенням у 1922 р. Союзу РСР та прийняттям першої Конституції Радянського Союзу (січень 1924 р.) XI Всеукраїнським з’їздом Рад 15 травня 1929 р. була прийнята друга Конституція УСРР. Згідно з нею до складу України з 1924 р. увійшла Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка, яка також мала свою конституцію.

Третя Конституція УРСР була затверджена XIV Всеукраїнським з’їздом Рад у 1937 р. згідно з Конституцією СРСР від 5 грудня 1936 р. Четверта Конституція УРСР була прийнята 20 жовтня 1978 р. позачерговою сьомою сесією Верховної Ради УРСР згідно з новою Конституцією СРСР від 7 жовтня 1977 р.

Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвитку конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. Важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., який отримав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р.

Поряд з прийняттям цих нормативно-правових актів в Україні велася робота з підготовки Конституції незалежної України. Основними віхами конституційного процесу в Україні після здобуття нею незалежності були:

 

·  підготовка кількох нових проектів Конституції України;

·  створення конституційних комісій та їхніх робочих груп, що протягом 1991-1996 рр. підготували й розглянули кілька проектів Конституцій України;

·  укладення в червні 1995 р. Верховною Радою України і Президентом України Конституційного договору, який діяв до прийняття нової Конституції України.

 

Від часу прийняття чинного Основного Закону в Україні неодноразово пропонувалося внести зміни до нього. Зокрема, рішенням всеукраїнського референдуму за народною ініціативою 16 квітня 2000 р. передбачались такі зміни до Конституції, як обмеження депутатської недоторканості, перетворення парламенту на двопалатний і зменшення кількості народних депутатів та розширення підстав для дострокового припинення повноважень парламенту.

Згодом Президент України ініціював нову конституційну реформу, яка передбачала внесення змін до Конституції України щодо повноважень парламенту і Президента України у формуванні уряду, стосовно виборів та з інших питань. Пропозиції пройшли всенародне обговорення та дістали загальне схвалення.

Для подолання гострої кризи 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила Закон України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» та (в пакеті до нього) про внесення змін до закону про вибори Президента (останні дозволили провести переголосування 2-го туру виборів Президента).

Закон на основі проекту Симоненка-Медведчука про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 2005 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування (законопроект 3207-1). Позаяк до 1 січня 2006 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року.

1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року.

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були прийняті в 2004 році. З цієї дати знову діє Конституція 1996 року.

1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року. Закон набрав чинності 4 лютого 2011 року.

19 вересня 2013 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» (щодо повноважень Рахункової палати), попередньо схвалений 20 червня 2013 року. Після підписання Президентом України та опублікування 5 жовтня у газеті «Голос України» закон набрав чинності з 6 жовтня 2013 року.

Таким чином, з 6 жовтня 2013 року діє Конституція України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV, зі змінами, внесеними згідно із Законами №2952-VI від 01.02.2011 «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та №586-VII від 19.09.2013 «Про внесення змін до статті 98 Конституції України».

21 лютого 2014 року Верховна Рада України без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду прийняла закон №742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».

Наступного дня, враховуючи, що Закон про відновлення дії окремих положень Конституції України не був підписаний Президентом, парламент ухвалив постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII».

Таким чином, від 22 лютого 2014 року є чинними на території України положення Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII.

1 березня 2014 року Закон №742-VII був опублікований у спецвипуску газети «Голос України» за підписом в.о. Президента О.Турчинова, таким чином він набув чинності 2 березня 2014 року.

20 травня 2014 року народні депутати України на засіданні Верховної Ради ухвалили Проект Постанови №4904 про Меморандум миру та злагоди, у якому закріплені основні зміни до Конституції України. В Меморандумі зазначається, що Верховна Рада України забезпечить невідкладне проведення конституційної реформи, в основу якої буде покладено децентралізацію державної влади, що передбачає:

· закріплення статусу України як парламентсько-президентської республіки та встановлення балансу влади між усіма її гілками на центральному та місцевому рівнях;

· забезпечення повноважень регіонів необхідними фінансовими ресурсами за рахунок встановлення справедливого розподілу доходів бюджетів;

· проведення широкомасштабної судової реформи з метою гарантування прав громадян на чесний і справедливий суд та закріплення незалежності судової системи;

· проведення реформи правоохоронних органів та прокуратури з метою забезпечення прав і свобод людини, безпеки громадян і відновлення довіри до правоохоронної системи, зокрема, шляхом ліквідації функцій загального нагляду у прокуратури;

·  боротьбу з корупцією на всіх рівнях державної влади. Створення Національного антикорупційного органу України з широкими повноваженнями для здійснення контролю за діяльністю чиновників.

 

Історичне значення Конституції 1996 року

 

· Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України, яка стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу.

· Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

· 3 прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формує політико-економічну систему.

·  Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов'язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості.

·  Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій.

 

· Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави.

 До 18-ї річниці прийняття Конституції України

 

28 червня 1996 року Верховна Рада України, висловлюючи суверенну волю громадян держави і спираючись на багатовікову історію українського державотворення, прийняла Основний Закон України - Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної демократичної держави як повноправної учасниці світового співтовариства.

Конституція України складається з Преамбули, 15 розділів, 161 статті й 14 пунктів Перехідних положень.

 

Історія українського Конституційного процесу

 

Витоки українського конституційного процесу мають давні історичні традиції. Ще за часів Київської Русі на віче укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редакціях «Руської Правди».

У новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 р., яка, хоч і не розглядала Україну як цілком самостійну державу, водночас установлювала низку демократичних для тієї доби державних інститутів.

У подальшому в Україні розроблялися такі конституційні проекти, як «Начерки конституції республіки» одного з членів Кирило-Мефодіївського товариства Георгія Андрузького (1827) та більш докладний проект Конституції України під назвою «Вольный союз». Його розробив у 1884 р. український вчений і політичний діяч Михайло Драгоманов.

Значно радикальніший проект Конституції України опубліковано у вересні 1905 р. у першому числі часопису Української народної партії «Самостійна Україна» під назвою «Основний закон «Самостійної України» спілки народу українського». Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з 9-ти земель.

Реальний конституційний процес в Україні розпочався з поваленням самодержавства та організацією Української Центральної Ради. Визначними документами даного періоду були І універсал Української Центральної Ради від 23 червня 1917 р., ІІ універсал від 16 липня 1917 р., ІІІ універсал від 20 листопада 1917 р. та ІV універсал від 22 січня 1918 р., а також Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР), яка була прийнята Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 р.

Новий етап конституційного розвитку України розпочався з 1919 р. після падіння Директорії і встановлення радянської влади. Перша Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) була прийнята 10 березня 1919 р. III Всеукраїнським з’їздом Рад. В ній містилися основні постанови про організацію УСРР як диктатури пролетаріату, визначалися завдання радянської влади та її організація в центрі й на місцях, а також наводилася Декларація прав і обов'язків народу України.

В подальшому у зв’язку зі створенням у 1922 р. Союзу РСР та прийняттям першої Конституції Радянського Союзу (січень 1924 р.) XI Всеукраїнським з’їздом Рад 15 травня 1929 р. була прийнята друга Конституція УСРР. Згідно з нею до складу України з 1924 р. увійшла Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка, яка також мала свою конституцію.

Третя Конституція УРСР була затверджена XIV Всеукраїнським з’їздом Рад у 1937 р. згідно з Конституцією СРСР від 5 грудня 1936 р. Четверта Конституція УРСР була прийнята 20 жовтня 1978 р. позачерговою сьомою сесією Верховної Ради УРСР згідно з новою Конституцією СРСР від 7 жовтня 1977 р.

Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвитку конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. Важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., який отримав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р.

Поряд з прийняттям цих нормативно-правових актів в Україні велася робота з підготовки Конституції незалежної України. Основними віхами конституційного процесу в Україні після здобуття нею незалежності були:

 

·  підготовка кількох нових проектів Конституції України;

·  створення конституційних комісій та їхніх робочих груп, що протягом 1991-1996 рр. підготували й розглянули кілька проектів Конституцій України;

·  укладення в червні 1995 р. Верховною Радою України і Президентом України Конституційного договору, який діяв до прийняття нової Конституції України.

 

Від часу прийняття чинного Основного Закону в Україні неодноразово пропонувалося внести зміни до нього. Зокрема, рішенням всеукраїнського референдуму за народною ініціативою 16 квітня 2000 р. передбачались такі зміни до Конституції, як обмеження депутатської недоторканості, перетворення парламенту на двопалатний і зменшення кількості народних депутатів та розширення підстав для дострокового припинення повноважень парламенту.

Згодом Президент України ініціював нову конституційну реформу, яка передбачала внесення змін до Конституції України щодо повноважень парламенту і Президента України у формуванні уряду, стосовно виборів та з інших питань. Пропозиції пройшли всенародне обговорення та дістали загальне схвалення.

Для подолання гострої кризи 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила Закон України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» та (в пакеті до нього) про внесення змін до закону про вибори Президента (останні дозволили провести переголосування 2-го туру виборів Президента).

Закон на основі проекту Симоненка-Медведчука про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 2005 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування (законопроект 3207-1). Позаяк до 1 січня 2006 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року.

1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року.

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були прийняті в 2004 році. З цієї дати знову діє Конституція 1996 року.

1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року. Закон набрав чинності 4 лютого 2011 року.

19 вересня 2013 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» (щодо повноважень Рахункової палати), попередньо схвалений 20 червня 2013 року. Після підписання Президентом України та опублікування 5 жовтня у газеті «Голос України» закон набрав чинності з 6 жовтня 2013 року.

Таким чином, з 6 жовтня 2013 року діє Конституція України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV, зі змінами, внесеними згідно із Законами №2952-VI від 01.02.2011 «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та №586-VII від 19.09.2013 «Про внесення змін до статті 98 Конституції України».

21 лютого 2014 року Верховна Рада України без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду прийняла закон №742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».

Наступного дня, враховуючи, що Закон про відновлення дії окремих положень Конституції України не був підписаний Президентом, парламент ухвалив постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII».

Таким чином, від 22 лютого 2014 року є чинними на території України положення Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII.

1 березня 2014 року Закон №742-VII був опублікований у спецвипуску газети «Голос України» за підписом в.о. Президента О.Турчинова, таким чином він набув чинності 2 березня 2014 року.

20 травня 2014 року народні депутати України на засіданні Верховної Ради ухвалили Проект Постанови №4904 про Меморандум миру та злагоди, у якому закріплені основні зміни до Конституції України. В Меморандумі зазначається, що Верховна Рада України забезпечить невідкладне проведення конституційної реформи, в основу якої буде покладено децентралізацію державної влади, що передбачає:

·  закріплення статусу України як парламентсько-президентської республіки та встановлення балансу влади між усіма її гілками на центральному та місцевому рівнях;

·  забезпечення повноважень регіонів необхідними фінансовими ресурсами за рахунок встановлення справедливого розподілу доходів бюджетів;

·  проведення широкомасштабної судової реформи з метою гарантування прав громадян на чесний і справедливий суд та закріплення незалежності судової системи;

·  проведення реформи правоохоронних органів та прокуратури з метою забезпечення прав і свобод людини, безпеки громадян і відновлення довіри до правоохоронної системи, зокрема, шляхом ліквідації функцій загального нагляду у прокуратури;

·  боротьбу з корупцією на всіх рівнях державної влади. Створення Національного антикорупційного органу України з широкими повноваженнями для здійснення контролю за діяльністю чиновників.

 

Історичне значення Конституції 1996 року

 

·  Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України, яка стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу.

·  Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

·  3 прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формує політико-економічну систему.

·  Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов'язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості.

·  Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій.

·  Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави.

  До Дня Європи в Україні

Свято та його історія

День Європи - це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах, свято, що відзначається в країнах Європейського Союзу 9 травня, а також щорічно в Україні у третю суботу травня з 2003 року.

В Європі також є свято з аналогічною назвою, яке відзначається 9 травня. Воно вважається Днем народження Європейського Союзу. Саме у цей день у 1950 році міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман виступив із закликом до об’єднання післявоєнних європейських держав для їх розвитку та добробуту в майбутньому. Промова політика стала першим кроком на шляху до об’єднаної Європи. Європейський Союз затвердив 9 травня як День Європи на саміті в Мілані 1985 р., вирішивши увічнити день проголошення Декларації Шумана.

З 1997-1998 рр. до святкування Дня Європи залучилися країни-кандидати на членство в ЄС. У цих країнах святкові заходи, які проходять у рамках Дня Європи, вже мають певне політичне забарвлення і спрямовані на формування громадської думки стосовно підтримки державної політики вступу до Європейського Союзу. Головною подією в рамках святкування Дня Європи у більшості країн є культурно-розважальна програма, яка в різних країнах має форму художнього шоу, гала-концерту або карнавалу і проходить на центральній вулиці (площі) столиці. Участь у концертних заходах беруть як місцеві художні колективи та актори, так і запрошені з країн-членів ЄС. Головними організаторами святкових заходів виступають делегації ЄК та інформаційні центри ЄС у країнах-кандидатах. Державні органи влади, громадські та неурядові організації надають сприяння у проведенні Дня Європи.

 

           Україна та День Європи

Україна – єдина держава не член ЄС, в якій на державному рівні відзначається День Європи (цей день святкують також у країнах-кандидатах - Македонії, Туреччині, Хорватії).

Щорічне відзначення згаданого заходу в нашій державі було започатковано «…враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію…» згідно з Указом Президента України № 339/2003 від 19 квітня 2003 р.

В Указі Президента зазначено, що враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію, Президент постановляє 3 пункти:

1. Установити в Україні День Європи, який відзначати щорічно у третю суботу травня.

2. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям забезпечити здійснення заходів щодо організації та проведення в Україні Дня Європи.

3. Державному комітету телебачення і радіомовлення України разом з Міністерством закордонних справ України забезпечити висвітлення у засобах масової інформації здійснення заходів, пов'язаних з організацією та проведенням в Україні Дня Європи.

У День Європи жителі Україні відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту. В 1887 р. в Закарпатті в Верхнетісянській улоговині на правому березі Тиси був встановлений двометровий геодезичний знак, що позначає географічний центр Європи.

Дні Європи в України - це прекрасна можливість дізнатися найцікавіше про Європейський Союз та його відносини з Україною, познайомитися з культурою європейських країн, зустрітися з цікавими людьми, обговорити питання сьогодення та отримати по-справжньому незабутні враження.

День Європи є ще однією нагодою для українців нагадати іншим і підтвердити, що українці – європейська нація. За час, що минув від першого Дня Європи в Україні, це свято стало настільки популярним у країні, що його без перебільшення можна назвати частиною сучасного формування національної самобутності українців.

 

Головною метою відзначення в Україні Дня Європи є:

·  формування позитивної громадської думки щодо євроінтеграційного курсу України;

·  ознайомлення якомога ширшого кола громадськості з європейськими цінностями та традиціями;

·  популяризація загального європейського культурного надбання серед громадськості, зокрема, молоді;

·  залучення населення регіонів України до діяльності, пов’язаної з інтеграцією країни до ЄС.

 

День Європи у Миколаївській області

На сьогодні одним з основних напрямків зовнішньої політики України та Миколаївської області, зокрема, є європейська інтеграція. З травня 2003 року в нашій державі започатковано традицію святкування Дня Європи, який безперечно став символом єднання географічної Європи. Відзначення Дня Європи в Миколаєві надасть нам змогу ще раз наочно переконатися у тому, що українське та європейське суспільство тісно пов’язане між собою не лише географічно, а й у історичному та духовному сенсі.

Відповідно до Указу Президента України від 19.04.2003 №339 «Про День Європи» та доручення Кабінету Міністрів України від 08.08.2013 №15691/10/1-13 «Про відзначення Дня Європи в Україні у 2014 році» обласною державною адміністрацією проводиться робота щодо підготовки та проведення чергового святкування Дня Європи в Миколаївській області.

У 2014 році в області заплановано провести ряд інформаційних, тематичних, культурно-мистецьких та спортивно-масових заходів за участю аматорських та професійних колективів задля підвищення рівня поінформованості громадськості щодо європейської інтеграції.

Зокрема, 17 травня 2014 року заплановано проведення у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих та позашкільних закладах тематичних лекцій, уроків, виховних годин, круглих столів, засідань політклубів, брейн-рингів, мультимедійних презентацій, стіннівок, плакатів, малюнків, присвячених висвітленню сутності та ролі Європейського Союзу в сучасному світі. У бібліотеках навчальних закладів планується організувати тематичні книжкові виставки, інформаційні експозиції, літературні читання з питань діяльності Європейського Союзу та відзначення Дня Європи. Заплановано проведення Днів відкритих дверей, присвячених Міжнародному дню музеїв та Дню Європи в музеях області

Крім того, в області заплановано проведення лекцій за участю науковців та дослідників європейської інтеграції, представників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування для студентів вищих навчальних закладів, проведення циклу телевізійних програм з актуальних питань європейської інтеграції

В області також заплановано проведення ряду тематичних та святкових зустрічей, фестивалів, концертів, конкурсів та змагань з заохочувальними призами та подарунками.

Отже, відзначення цього свята в Україні та Миколаївській області - це важливий крок у зміцненні самоідентифікації України як європейської держави, причетної до традицій і цінностей Європи. У цей день ми шануємо наші спільні цінності, спільну історію та, що найголовніше, наше спільне майбутнє.

  

Департамент інформаційної діяльності

та комунікацій з громадськісю

 

До Дня захисту дітей

Захист прав дітей в Миколаївській області

В Миколаївській області діє 28 районних, міських, районних у містах служб у справах дітей та служба у справах дітей облдержадміністрації. У їх складі працює 141 співробітник.

З метою покрашення координації заходів, спрямованих на попередження злочинності у молодіжному середовищі 27 березня 2014 року відбулось засідання колегії служби у справах дітей облдержадміністрації.

Крім того, протягом І кварталу 2014 року проведено 73 засідання комісій з питань захисту прав дітей при райдержадміністраціях (міськвиконкомах) області з питань соціального захисту, профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей.

Служби у справах дітей систематично надають безпосередню практичну допомогу дітям, які перебувають у надзвичайних та особливо складних умовах.

За станом на 1 квітня 2014 року на обліку служб у справах дітей перебувало 2004 дитини, які проживають у сім’ях, у яких батьки, або особи, що їх замінюють, ухиляються від виконання своїх обов’язків.

З метою попередження насильства та жорстокості у відношенні до дітей службами у справах дітей області вжито заходів щодо евакуації з місць, де їм загрожувала небезпека 78 дітей. Відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав 11 дітей. За рішенням суду позбавлено батьківських прав 59 осіб. Протягом першого кварталу 2014 року службами направлено 3 листи про притягнення дорослих осіб (у т.ч. батьків) до адміністративної відповідальності.

Налагоджено систематичну перевірку соціально-побутових умов проживання дітей у сім’ях. Протягом звітного періоду службами проведено 984 обстеження матеріально-побутових умов проживання дітей.

Працівники служб у справах дітей представляли інтереси дітей на 548 судових засіданнях.

Службами у справах дітей організовано систематичне проведення профілактичних рейдів «Діти вулиці», які спрямовано на припинення безпритульності та жебракування дітей, профілактику скоєння ними правопорушень та злочинів. Протягом І кварталу 2014 року в області проведено 201 такий рейд, в ході проведення яких вилучено 66 дітей.

За результатами проведення рейдів: 23 дитини - влаштовано до центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, 11 дітей - повернуто до закладів освіти, 20 дітей - повернено в біологічні сім’ї, 12 дітей - влаштовано до лікарняних закладів. Службами у справах дітей за результатами проведення рейдів ініційовано притягнення до відповідальності 66 батьків та 5 посадових осіб.

Протягом звітного періоду вжитими заходами службами у справах дітей повернуто до навчання 72 дитини, які залишили школу і тривалий час не навчались.

Також, налагоджено контроль за дотриманням трудових прав дітей. Протягом трьох місяців 2014 року з цією метою проведено 23 перевірки підприємств та організацій різних форм власності та господарювання. За результатами проведених перевірок направлено 43 листи керівникам перевірених установ щодо усунення виявлених недоліків та порушень.

Успішно діють Миколаївський, Первомайський, Вознесенський та Южноукраїнський центри соціально-психологічної реабілітації дітей, Радсадівський соціально-реабілітаційний центр для дітей «Родинний дім». В цілому ці заклади розраховані на одночасне утримання в них 275 дітей. Під час перебування неповнолітніх у зазначених центрах з їх батьками проводиться відповідна робота щодо можливості подальшого повернення дітей у сім’ї.

У закладах організовано п’ятиразове харчування, медичне обслуговування, відповідну виховну роботу з дітьми, заняття за програмами загальноосвітньої школи, здійснюється культурне обслуговування. Проводиться робота щодо соціальної реабілітації неповнолітніх та їх подальшого повернення в сім’ї або пріоритетного влаштування до сімейних форм виховання. Протягом І кварталу 2014 року центрами надано допомогу 228 дітям.

За станом на 1 травня 2014 року загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в області становить 3640, що на 51 особу менше ніж за станом на 1 січня 2014 року (3691).

В області зберігається стійка тенденція щодо переважного усиновлення дітей громадянами України. Протягом 2014 року усиновлено 22 дитини, з них: 17 - громадянами України та 5 - іноземними громадянами.

Жодного скасування усиновлення в області протягом останніх п’яти років не відбулося.

За станом на 1 травня 2014 року встановлено опіку над 68 дітьми. Загальна кількість дітей в області, які виховуються в сім’ях опікунів та піклувальників, становить 2355 дітей.

Протягом 2014 року створено 2 дитячих будинки сімейного типу (Первомайський та Єланецький райони) та 10 прийомних сімей, до яких влаштовано 27 дітей.

На цей час в області функціонують 32 дитячих будинки сімейного типу, в яких виховується 187 дітей, та 173 прийомні сім’ї, в яких виховується 339 дітей. Разом у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях виховується 526 дітей відповідної категорії.

Всього сімейними формами виховання (опіка та піклування, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу) охоплено 2881 дитину, що становить 79,1% від загальної кількості дітей таких категорій.

Натомість, протягом 2013 року в сімейних формах виховання перебували 2900 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що становило 78,6% від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в області (3691).

Приріст, до попереднього року, питомої ваги дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в сімейних формах виховання, становить 0,5%.

 

 

КОНЦЕПЦІЯ

реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні

 

В Україні закладено конституційні засади місцевого самоврядування, ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування, прийнято ряд базових нормативно-правових актів, які створюють правові та фінансові основи діяльності органів місцевого самоврядування.

Проте від часу прийняття Конституції України та базових нормативно-правових актів з питань місцевого самоврядування розвиток місцевого самоврядування фактично здійснювався лише на рівні територіальних громад міст обласного значення, оскільки переважна більшість територіальних громад через їх надмірну подрібненість та надзвичайно слабку матеріально-фінансову базу виявилися неспроможними виконувати всі повноваження органів місцевого самоврядування.

Система місцевого самоврядування на сьогодні не задовольняє потреб суспільства. Функціонування органів місцевого самоврядування у більшості територіальних громад не забезпечує створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання населенню органами місцевого самоврядування, утвореними ними установами та організаціями високоякісних і доступних адміністративних, соціальних та інших послуг на відповідних територіях.

Удосконалення потребує також система територіальної організації влади з метою підвищення ефективності управління суспільним розвитком на відповідній території.

Проведення структурних реформ дасть змогу досягти стійкого економічного ефекту за умови гармонізації пріоритетів і етапів зазначених реформ із реформою місцевого самоврядування та територіальної організації влади.

На засіданні Кабінету Міністрів було схвалено Концепцію реформування місцевого самоврядування і територіальної організації влади в Україні.

Основна ідея Концепції – децентралізація влади в країні і суттєве розширення повноважень територіальних громад. Саме на рівні громад можливо максимально забезпечити надання якісних та доступних адміністративних, соціальних та інших послуг, становлення інститутів демократії, задоволення інтересів громадян в усіх сферах життєдіяльності на відповідній території, узгодження інтересів держави та територіальних громад.

Мета Концепції є визначення напрямів, механізмів і строків формування ефективного місцевого самоврядування та територіальної організації влади для створення і підтримки повноцінного життєвого середовища для громадян, надання високоякісних та доступних публічних послуг, становлення інститутів прямого народовладдя, задоволення інтересів громадян в усіх сферах життєдіяльності на відповідній території, узгодження інтересів держави та територіальних громад.

Місцева влада матиме три рівні: громада, район, область. Передбачається зміна системи управління на обласному та районному рівнях.

Облдержадміністрації в тому вигляді, в якому вони є нині, буде ліквідовано. Замість них будуть префектури з іншими функціями - функціями контролю та нагляду, але без функцій виконавчої влади... Префектури виконуватимуть функції контролю за дотриманням законодавства на місцях, координуватимуть роботу державних органів влади на територіях. Губернатор буде мати наглядову функцію за дотриманням законодавства в регіоні і координувати діяльність центральних органів влади.

На сьогодні обласні державні адміністрації беруть на себе всі виконавчі функції. Фактично це монопольна влада держави на територіях. Голів адміністрацій призначають, і громада вплинути на їх рішення не може. Виконавчі органи влади на обласному та районному рівнях тепер формуватимуть обрані ради депутатів, а за адміністраціями (або ж префектурами) залишаться лише контрольні функції.

Обласні ради сформують свої виконавчі комітети та призначать керівництво. Усі функції перейдуть до обласних рад та їхніх виконавчих органів. Така система також працюватиме на рівні районів і на рівні територіальних громад.

«Ми надамо повноваження міським, сільським, селищним радам управляти своїми територіями – займатися там комунальним господарством, інфраструктурою, освітою, культурою. І разом з тим на рівень територіальних громад ми маємо передати частину загальнонаціональних податків, місцеві податки, і громади зможуть їх реінвестувати у вирішення тих задач, які стоять перед певною територією», - зазначив Віце-прем’єр-міністр – Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Володимир Гройсман. За його словами, поряд зі створенням стимулів для економічного розвитку територій, це дозволить також подолати корупцію, бо люди зможуть на місцях ефективніше контролювати використання ресурсів.

Завдання реформи

Публічні послуги повинні надаватися відповідно до державних стандартів з урахуванням необхідності забезпечення:

територіальної доступності, що передбачає надання послуг на території громади, де проживає особа;

належної матеріально-технічної бази для надання основних форм публічних послуг (органи місцевого самоврядування повинні мати у своєму розпорядженні відповідні приміщення та інфраструктуру);

відкритості інформації про послуги, порядок та умови їх надання;

професійності надання публічних послуг.

Крім того, необхідно забезпечити безперервну освіту посадових осіб місцевого самоврядування.

Доступність та належна якість публічних послуг забезпечується шляхом оптимального розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади на різних рівнях адміністративно-територіального устрою за принципами субсидіарності та децентралізації.

Органам місцевого самоврядування базового рівня надаються повноваження відповідно до їх кадрового, фінансового, інфраструктурного потенціалу та ресурсів на новій територіальній основі.

Етапи реалізації Концепції

Реалізація Концепції здійснюється двома етапами. На першому підготовчому етапі (2014 рік) передбачається:

у першочерговому порядку внести до Конституції України зміни щодо утворення виконавчих органів обласних і районних рад та розподілу повноважень між ними;

розробити проекти та прийняти акти законодавства щодо запровадження механізму прямого народовладдя, удосконалення правового регулювання процедур проведення загальних зборів громадян за місцем їх проживання та встановлення додаткових гарантій діяльності органів самоорганізації населення, створити сприятливі правові умови для широкого залучення населення до прийняття управлінських рішень органами місцевого самоврядування;

створити законодавчу основу для реалізації права територіальних громад на добровільне об’єднання, передбачивши при цьому надання державної підтримки об’єднаним громадам протягом п’яти років після утворення для поліпшення інфраструктури надання послуг та транспортної доступності;

створити законодавчу основу для реалізації права територіальних громад на співробітництво на засадах ресурсно-організаційної кооперації та отримання державної підтримки для реалізації проектів такого співробітництва;

законодавчо врегулювати нову систему адміністративно-територіального устрою;

здійснити моделювання адміністративно-територіальних одиниць у регіонах та розробити проекти нормативних актів, необхідних для завершення формування нової системи адміністративно-територіального устрою;

визначити Мінрегіон головним центральним органом виконавчої влади з проведення реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади і розробити на рівні Кабінету Міністрів України механізм координації проведення зазначеного реформування;

провести широку інформаційно-роз’яснювальну роботу з питань реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади;

завершити формування законодавчої бази з питань діяльності органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади на новій територіальній основі з визначенням їх повноважень та ресурсного забезпечення відповідно до вимог цієї Концепції.

На другому етапі реалізації Концепції (2015—2017 роки) передбачається:

уніфікувати і стандартизувати публічні послуги, що надаються населенню органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з урахуванням принципів максимальної доступності послуг для споживачів та визначити на законодавчому рівні умови для їх належного фінансування;

провести інституційну реорганізацію органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади на новій територіальній основі;

провести місцеві вибори з урахуванням реформованої системи органів місцевого самоврядування;

удосконалити систему планування території громад, вирішити питання забезпечення новостворених громад схемами планування території та генеральними планами.

Очікувані результати

Реалізація Концепції сприятиме:

посиленню правової, організаційної та матеріальної спроможності територіальних громад, органів місцевого самоврядування, провадженню їх діяльності з дотриманням принципів та положень Європейської хартії місцевого самоврядування;

доступності публічних послуг, підвищенню їх якості;

впровадженню механізму здійснення місцевими держадміністраціями та населенням контролю за наданням органами місцевого самоврядування, територіальними органами центральних органів виконавчої влади публічних послуг;

запровадженню стандартів (нормативів) якості публічних послуг, що надаються населенню органами місцевого самоврядування базового та регіонального рівня, критеріїв оцінювання якості;

створенню сприятливих правових умов для максимально широкого залучення населення до прийняття управлінських рішень, а також розвитку форм прямого народовладдя;

формуванню ефективної територіальної системи органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

утворенню об’єднаних територіальних громад, спроможних самостійно або через органи місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення;

соціально-економічному розвиткові територіальних громад і регіонів;

стимулюванню економічного розвитку територій у результаті удосконалення механізмів впливу органів місцевого самоврядування на визначення пріоритетів місцевого економічного розвитку;

визначенню чітких меж кожної адміністративно-територіальної одиниці, забезпеченню повсюдності юрисдикції органів місцевого самоврядування на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та недопущенню наявності в межах території громади інших адміністративно-територіальних одиниць такого ж рівня;

утворенню виконавчих органів обласних та районних рад;

зміні статусу місцевих держадміністрацій з органів загальної компетенції на контрольно-наглядові органи у системі виконавчої влади з функцією координації діяльності територіальних органів центральних органів виконавчої влади на відповідній території;

забезпеченню розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування базового та регіонального рівня, місцевими держадміністраціями та територіальними органами центральних органів виконавчої влади.

Обсяг фінансових ресурсів

Фінансування заходів з реалізації Концепції здійснюється з державного та місцевих бюджетів у межах асигнувань, що передбачаються у бюджетах відповідних територіальних громад на відповідний рік, а також за рахунок міжнародної технічної та фінансової допомоги.

 

До 70-річчя визволення Миколаївщини

від фашистських загарбників

 

У ці березневі дні Миколаївщина визначає 70-річчя визволення області і міста Миколаєва від фашистських загарбників. Рівно 70 років тому на нашій багатостраждальній південноукраїнській землі пройшли бої, навічно викарбовані у пам’яті нащадків.

 

За нашу рідну Україну, за міста і села Миколаївщини, за її врожайні степи віддавали свої життя сини Прибужжя та Причорномор’я, сини України й Росії, Кавказу і Середньої Азії, Прибалтики, Білорусі та Молдови, гинули за нас, за наших дітей й онуків, наших далеких правнуків.

 

Тисячі пам’ятників у містах і селах області закарбували у бронзі й граніті безсмертя наших  батьків, дідів й прадідів. Про їхній подвиг розповідають картини й книги, експозиції близько 300 музеїв й музейних кімнат у  різноманітних закладах, на підприємствах, школах.

 

Миколаївську область визволяли від нацистських армій групи «А» (командуючий Евальд Клейст) два Українські фронти. Війська 2-го Українського фронту (командуючий маршал Радянського Союзу Іван Конєв) почали наступ 5 березня 1944 року після вдалого завершення Умансько-Ботошанської операції й 13 березня успішно форсували Південний Буг на його північній ділянці. Дві армії фронту, п’ята й сьома гвардійські, діяли на допоміжному Первомайському напрямку, визволяючи Первомайський, Арбузинський, Врадіївський та Кривоозерський райони.

 

Весна 1944 р. була ранішньою, дощі почалися з кінця лютого. Дороги розмокли так, що  пересуватися ними було майже неможливо. Грузли автомобілі, артилерію доводилося тягнути за допомогою коней, а то й власноруч. Навіть танки та всюдиходи збавляли швидкість наполовину. Це дуже уповільнювало постачання військам боєприпасів, пального, харчів, затримувалися шпиталі.

 

Противник не розрахував, що радянські війська стануть наступати в таких умовах. Тим більш, що по Південному Бугу гітлерівці заздалегідь створили потужну оборону. Вони вважали, що не лише втримають її, а й почнуть звідси новий наступ. Армією «месників» називалася 6-та польова армія генерал-полковника Карла-Адольфа Холлідта, що була сформована з рештки частин, розгромлених під Сталінградом.

 

Більшу частину території Миколаївської області звільняли війська 3-го Українського фронту під командуванням легендарного одесита, українця генерала армії Родіона Малиновського.

Завершивши до 25 лютого Криворізько-Нікопольську операцію війська 3-го Українського фронту розгорнули новий наступ.

 

Вони вийшли на рубіж середньої течії р. Інгулець, а лівим крилом зайняли позиції  вздовж східного берега Дніпра. Загальна  довжина фронту була близько 280 км, фронт мав сім загальновійськових армій ( 55 стрілкових дивізій, кінно-механізовану групу під командуванням генерал-лейтенанта, осетина за національністю, Ісси Плієва, 23-й танковий корпус (командир Герой Радянського Союзу генерал-майор Юхим Пушкін) й 2-й гвардійський  механізований корпус (командир – генерал-лейтенант Карп Свиридов).

 

Авіаційне забезпечення фронту покладалося на 17-ту повітряну армію генерал-полковника авіації, славного уродженця Дніпропетровщини, українця Володимира Судця.

 

6 березня 1944 розпочалася Березнегувато-Снігурівська операція. Першими наступ почали війська 8-ї гвардійської армії Героя Радянського Союзу Василя Чуйкова. На ранок 7 березня війська Червоної Армії визволили перший населений пункт Миколаївської області – село Троїцько-Сафонове. Танкісти й кавалеристи форсували райцентр Новий Буг. Першим на південну околицю міста увірвався танк гв.молодшого лейтенанта Бориса Гребеннікова. Вогнем своєї  гармати уродженець Оренбуржя знищив два «тигри», відрізав шлях до відступу ворожій піхоті.

 

У нерівному бою дев’ятнадцятирічний лейтенант загинув. Йому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

 

Від Нового Бугу кінно-механізована група Плієва повернула на південь, на Баштанку, на Снігурівку й здійснила  на землях Миколаївщини дев’ятидобовий рейд по тилах гітлерівців. «Військом п’ятидесяти народів» називали кінноту Плієва. У її рядах воювали українці, росіяни, білоруси, черкеси, осетини, кабардинці, адигейці, грузини, азербайджанці та інші.

 

Танкісти Пушкіна звільнивши Казанку, з метою посилення плієвської групи почали марш на Баштанку. Плієвці просувалися в бік Снігурівки на з’єднання з частинами 5-ї Ударної Армії генерала В’ячеслава Цвєтаєва.

 

Щоб вирватися з оточення Холлідт перекинув на Новополтавку свій останній резерв – 17-й піхотний корпус. У селі був лише польовий шпиталь. Лікарі, сестри й санітарки, легкопоранені із гранатами, гвинтівками та автоматами в руках мужньо відбивалися від гітлерівської колони. Майже всі  вони загинули у нерівному бою.

 

У боях за Снігурівку радянські війська оточили гітлерівське групування у складі тринадцяти дивізій.

У Березнегувато-Снігурівській операції  відзначилися багато частин та з’єднань, героїчно билися їхні воїни.

 

Танк лейтенанта Вадима Сівкова, уродженця удмуртського Іжевська, було пошкоджено. Полагодивши його, екіпаж рушив наздоганяти свою мехбригаду. На великій швидкості танк увірвався в с. Явкіне, зайняте фашистами. Воїни створили враження, що у селі ведуть вогонь декілька машин, і змусили фашистів покинути його. Бій   тривав усю ніч і наступний день. 250 нацистів, 3 танки, 12 бронетранспортерів, 3 гармати, 73 автомашини – такий підсумок бою. Але під час спроби прорватися на дорогу танк Сівкова провалився у ров. Командир і радист Петро Крестьянінов відбивалися гранатами. Останньою зв’язкою вони підірвали себе. Звання Героя Радянського Союзу дев’ятнадцятирічні воїни отримали посмертно.

 

Продовжуючи переслідування противника на всьому фронті, 18 березня війська 3-го Українського фронту вийшли на підступи до Миколаєва.

 

Активний наступ на місто здійснювали армії лівого крила фронту: 6-та генерала Івана Шльоміна; 5-та Ударна генерала В’ячеслава Цвєтаєва; 28-ма генерала Олексія Гречкіна. Місто було визволено 28 березня 1944 року

 

У Березнегувато-Снігурівській операції в німецьких танкових і піхотних дивізій втратили половину особистого складу.

 

У полон було захоплено 13 тис. людей. На жаль про втрати радянської сторони остаточно так й не встановлено, хоча минуло вже 70 років, як немає таких даних про втрати у боях за Бузький вал.

 

Важко переоцінити значення Ковалівсько-Андріївського плацдарму.

 

Зрозумівши, що цей плацдарм відкриває Червоній Армії ворота у бік Одеси, гітлерівці перейшли до лютих атак. П’ять діб радянські воїни билися у водах Південного Бугу та плавнях. Ширина водного дзеркала доходила до 2 км, максимальна глибина – 4-5 м.  За неповними даними загинуло більше 6 тис. радянських воїнів. Багато хто з них залишилися невідомими. Вони не отримали нагород. Чи залишилися вони у народній пам’яті? Нещодавно військові археологи передали до Миколаївського обласного краєзнавчого музею вражаючі  реліквії – фрагменти озброєння й одностроїв обох таборів, реліквії, якими й досі усіяні чорноземи нашої землі.

 

Кожен миколаївець свято пам’ятає про подвиг ольшанців. Багатонаціональний десант було сформовано з воїнів 384-го окремого батальона морської піхоти, саперів та зв’язківців 1-го гв. укріпрайону 28-ї армії. Очолював його українець ст.лейтенант Костянтин Ольшанський. У ніч   з 25 на 26 березня, пройшовши 15 км на човнах по Південному Бугу з Жовтневого, десант висадився у Миколаївському морському порту. До його задачі входило: миттєвим ударом захопити й тримати порт до підходу основних сил. Бій тривав двоє діб. З 68-ми десантників живими залишилося – 12. За героїзм і відвагу всім їм у квітні 1945 р. було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Серед них – українці й росіяни, татари і кавказці.

 

29 днів і ночей продовжувалися бої за визволення Миколаївщини. За ці бої орденами були нагороджені 13 тис. воїнів, 109 – з них стали Героями Радянського Союзу.

 

Понад 100 Героїв Радянського Союзу подарувала земля Миколаївщини.

 

Давно розорені та поросли травою солдатські окопи, воронки від бомб і снарядів. Але сьогодні, 70 років потому, у березні 2014 р. слова великого чеського патріота Юліуса Фучика продовжують лунати набатом: «Люди, будьте пильними».

 

 

 ПОЛОЖЕННЯ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ ЩОДО ЗОНИ ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ

 

Офіційне відкриття переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом відбулось 18 лютого 2008 р. у м. Києві під головуванням Президента України та Комісара Європейської Комісії з питань торгівлі. 19 липня 2012 р. у м. Брюсселі відбулось парафування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в частині положень щодо створення зони вільної торгівлі. Таким чином була підведена риска у переговорному процесі, який тривав більше 4 років.

 

Положення частини Угоди про асоціацію щодо створення зони вільної торгівлі є інтегрованою базовою частиною майбутньої Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, складає майже 85 % від загального обсягу Угоди та включає такі глави:

1.     Торгівля товарами включаючи тарифну лібералізацію;

2.     Технічні бар’єри в торгівлі;

3.     Інструменти торговельного захисту;

4.     Санітарні та фітосанітарні заходи;

5. Сприяння торгівлі та співробітництво в митній сфері включаючи протидію шахрайству та правила походження товарів;

6.     Торгівля послугами;

7.     Рух капіталу та поточні платежі, заснування компаній, інвестиції;

8.     Державні закупівлі;

9.     Права інтелектуальної власності;

10. Географічні зазначення;

11. Конкурентна політика: антимонопольні заходи, державна допомога;

12. Торговельні відносини в енергетичній сфері;

13. Транспарентність;

14. Торгівля та сталий розвиток;

15. Спеціальний механізм врегулювання суперечок в рамках ЗВТ.

 

Наповнення майбутньої ЗВТ спрямоване на досягнення максимально глибокої економічної інтеграції, до якої будуть готові сторони, та не має аналогів з попередньої практики Євросоюзу.

Запровадження режиму вільної торгівлі відбуватиметься в рамках всеохоплюючої та поглибленої зони вільної торгівлі у форматі “ЗВТ+” з акцентом на регуляторному співробітництві.

Формат “ЗВТ+” передбачає, що скорочення та ліквідація торговельних обмежень у рамках режиму вільної торгівлі стосуються не тільки лібералізації виключно двосторонньої торгівлі товарами, а також обумовлені згодою сторін лібералізувати додатково такі сфери як торгівля послугами, режими прямих іноземних інвестицій та державні закупівлі.

Ключовою відмінністю ЗВТ+ з ЄС від класичних зон вільної торгівлі є поширення режиму вільної торгівлі на сектор послуг та (частково) лібералізація руху робочої сили, а також широка програма адаптації економічного та секторального законодавства України до норм та стандартів Європейського Союзу, яка дозволить усунути нетарифні бар’єри для українського експорту до внутрішнього ринку ЄС.

Зважаючи на те, що невід’ємною частиною поглибленої ЗВТ є приведення українського законодавства та практики у відповідність до норм та положень ЄС, особливого значення набуває положення щодо застосування міжнародних та Європейських стандартів та інструментів у відповідних сферах співпраці.

 

Серед основних здобутків від укладення Угоди загалом можна виділити, перш за все:

·  покращення умов експорту до ЄС української продукції в першу чергу за рахунок скасування увізного мита, а також зменшення нетарифних обмежень у торгівлі сільськогосподарської продукцією.

 

Довідково: ЄС, що об'єднує 27 країн-членів територією близько 4 млн. кв. км., на якій мешкає понад 503,68 млн. осіб (більше ніж населення США та Росії разом), з рівнем середнього доходу у 39 тис. дол. США на душу населення, є одним з найбільш великих світових ринків, на який прагнуть отримати доступ багато країн світу.

Впродовж останніх років частка ринку ЄС складає в середньому 33% у загальному експорті товарів України. Доля імпорту з країн-членів ЄС в середньому становила 35,6%. При цьому ринок ЄС відрізняється значно вищим тарифним захистом, в першу чергу по агропромислових товарах і продукції (діюча середня арифметична ставка увізного мита в ЄС всього по Митному тарифу становить 7,6%, в Україні – 5,0%; а по товарах груп УКТЗЕД 01-24 (сільське господарство) – 19,8% та 9,2% відповідно. Водночас, ставки увізного мита з боку сторони ЄС по окремих тарифних лініях в 1,5 – 14 разів вищі від ставок увізного мита України.).

Запровадження зони вільної торгівлі надасть додаткові переваги вітчизняним експортерам на ринку з достатньо високим захистом. Згідно досягнутих домовленостей лібералізація охоплює більш ніж 97% тарифних ліній (або більше 95% обсягу двосторонньої торгівлі між Сторонами). При цьому, скасування увізних мит ЄС по більшості товарів відбудеться вже в перший рік дії угоди (по 99% тарифних ліній).

Крім того, українські експортери матимуть додаткову перевагу по товарах по яких ЄС запропонував встановлення тарифних квот. Зокрема йдеться про м’ясо свинини, курятини, цукор тощо. Зазначені товари є чутливими для ЄС та зазвичай вилучаються з режиму лібералізації при укладенні Угод про вільну торгівлю тобто підпадають під загальний режим оподаткування при митному оформленні. Водночас в результаті переговорів Україна отримала можливість завозити певні обсяги даних товарів без справляння увізних мит. При цьому мова не йде про обмеження обсягів імпорту, а лише про те, що імпорт зазначених товарів понад визначений обсяг підпадатиме під загальний режим імпорту, тобто оподатковуватиметься за тими ж умовами які діють для України сьогодні.

Зазначене сприятиме зростанню обсягів експорту товарів та послуг (найбільш помітно може зрости експорт продукції сільського господарства та харчової промисловості, зокрема кондитерської; помітно – експорт продукції текстильної та шкіряної промисловості, металургії та оброблення металу, хімічного виробництва, послуг транспорту і послуг юридичним особам).

Водночас, спостерігатиметься і незначне зростання обсягів імпорту товарів та послуг (очікується найбільше зростання імпорту продукції хімічної промисловості та машинобудування; помітне зростання – продукції харчової промисловості та сільського господарства, виробництва неметалевих мінеральних виробів, текстильної та шкіряної промисловості, інших видів виробництва, послуг транспорту та фінансового посередництва);

 

Довідково: За попередніми оцінками Світового банку, які базувалися на основі моделей загальної рівноваги, створення зони вільної торгівлі з ЄС, в порівнянні з існуючим на сьогодні високим тарифним захистом ЄС у сільському господарстві, могло б значно розширити виробництво сільськогосподарського сектору в Україні та українського експорту із загальним економічним ефектом у 200 млн. дол. США на рік, або 0,4% ВВП.

 

·       прискорення темпів економічного зростання. Додаткове зростання очікується в основному за рахунок таких видів економічної діяльності, як сільське господарство та харчова промисловість, текстильна та шкіряна промисловість, металургія та оброблення металу, транспортні послуги, послуги юридичним особам;

·       збільшення кількості зайнятих економічною діяльністю: приріст відносно базового рівня очікується в основному, за рахунок таких видів економічної діяльності, як сільське господарство та харчова промисловість, торгівля та ремонт, транспорт. Водночас очікується незначне зменшення кількості зайнятих у хімічній промисловості, виробництві машин та устаткування;

·       розширення доходної частини державного бюджету. З урахуванням міжнародного досвіду функціонування ЗВТ, короткострокова втрата бюджетних надходжень у зв’язку з лібералізацією митних тарифів буде компенсована за рахунок зростання інших статей бюджетних надходжень за рахунок внутрішніх податків;

·       заохочення прямих іноземних інвестицій в Україну: створення ЗВТ+ з ЄС стане потужним додатковим аргументом на користь прямих іноземних інвестицій у виробництво товарів чи послуг, орієнтованих на експорт до країн ЄС, використовуючи наявні конкурентні переваги української економіки;

·       покращення ділового та інвестиційного клімату для національних бізнес-операторів: процес адаптації законодавства в рамках ЗВТ+ та підвищення якості його імплементації матиме результатом покращення умов для ведення бізнесу в Україні в цілому;

·       переваги для українських споживачів: поступове усунення наявних митних тарифів та нормативно-правових бар’єрів підвищить розмаїття та якість продуктів та послуг, доступних для споживачів. Окрім цього, конкурентний тиск, що його породжуватиме лібералізація доступу до ринків, спонукатиме до спеціалізації, в такий спосіб стимулюючи інновації та знижуючи вартість виробництва;

·       відмова ЄС від застосування експортних субсидій в торгівлі з Україною.

 

Крім цього, результатом завершення адміністративних реформ, які мають бути впроваджені для реалізації зобов’язань України за Угодою, буде підвищення ефективності роботи системи державного управління у сфері безпечності харчових продуктів та приведення її у відповідність до вимог ЄС. Реформування сфери технічного регулювання призведе до прийняття та впровадження технічних регламентів на конкретну промислову продукцію, які базуються на основних положеннях актів ЄС; створення відповідної інфраструктури призначених органів з оцінки відповідності та дооснащення випробувальних лабораторій і здійснення їх акредитації, а також до модернізації виробництва для забезпечення випуску продукції згідно з вимогами технічних регламентів. Це, в свою чергу дозволить вітчизняним виробникам на рівні конкурувати з їх європейськими контрагентами.

Разом з цим, розвиток в Україні системи захисту географічних зазначень, передбаченої положеннями Угоди, а також залучення досвіду та ресурсів Євросоюзу призведуть до розбудови системи позначення товарів, що підкреслюватиме національну ідентичність продукції українських виробників на внутрішньому та світовому ринках, поширенню позитивного іміджу держави як виробника особливих за своїми якостями продуктів та, як наслідок, полегшення збуту та експорту завдяки репутації.

Важливе значення для українських експортерів (виробників товарів) до країн ЄС також будуть мати положення щодо застосування правил походження Європейського Союзу, що забезпечить двосторонню кумуляцію походження між Україною і ЄC. Згідно з домовленостями щодо положень Угоди в частині руху капіталу та платежів передбачено гарантування вільного руху капіталу, пов'язаного з прямими інвестиціями, здійсненими відповідно до законодавства країни, а також пов'язаного з торговельними кредитами.

Імплементація положень Угоди також сприятиме зміцненню зв’язків у сфері торгівлі, навколишнього природного середовища і соціальної політики та практики для подальшого сприяння цілям розширення торгівлі між Україною та ЄС, врахуванню та взаємоузгодженню економічних, соціальних та екологічних інтересів у розвитку держави та суспільства.

 

При цьому, враховуючи закінчення переговорного процесу та підготовку проекту Угоди про асоціацію до підписання, Урядом України здійснюються масштабні заходи, пов’язані із підготовкою внутрішнього ринку до умов роботи в рамках зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Зокрема, здійснюються реформи у таких сферах як санітарні та фітосанітарні заходи, технічне регулювання та стандартизація, державні закупівлі, державна допомога тощо. На постійній основі проводиться робота з гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу, в тому числі в рамках Порядку денного асоціації Україна – ЄС та Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (Закон України від 18 березня 2004 року № 1629-IV із змінами і доповненнями).

Так, наприклад, на сьогодні прийнято 7064 національний стандарт, гармонізований з міжнародними та європейськими та 41 технічних регламентів, розроблених на основі актів законодавства ЄС, 29 з яких вже впроваджено. Крім того, Здійснюються масштабні заходи, пов’язані із підготовкою внутрішнього ринку до умов роботи в рамках зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. З цією метою 15.06.2011 прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України № 548-р "Про затвердження плану заходів щодо збільшення переваг та мінімізації негативних наслідків створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом для економіки України".

Зазначене вже сьогодні забезпечило вітчизняним експортерам доступ на європейський ринок по окремих товарах, зокрема по продуктах тваринного походження.

Так, станом на січень 2013 року Європейський Союз включив Україну до переліку країн, які мають схвалені плани державного моніторингу залишків ветеринарних препаратів та забруднювачів по таких продуктах тваринного походження як молоко, яйця, мед, свійська птиця та аквакультура (Рішенням Комісії № 2011/163/ЄС).

Таким чином на сьогодні Україна має можливість здійснювати експорт до країн-членів ЄС:

-   риби морської (для людського споживання),

-   меду бджолиного,

-   продуктів тваринного походження не для людського споживання (побічних продуктів),

-   яєць та яєчних продуктів.

На завершальному етапі знаходиться робота щодо отримання дозволу на експорт свійської птиці, в той час як робота стосовно виконання вимог та отримання дозволу на експорт молока ще триває. Для прискорення отримання остаточного дозволу на експорт зазначених продуктів на ринок держав-членів ЄС Україна має виконати низку вимог, що потребує значних коштів.

Крім того, останніми роками спостерігається тенденція щодо зростання обсягів експорту до ЄС сільськогосподарських товарів та продукції (зернових культур та насіння, а також плодів олійних рослин). Зокрема, експорт зернових культур зріс на 92% або 949,9 млн.дол.США, а експорт насіння на 33,5 % або на 308,0 млн.дол.США.

 

Україна – ЄС: аспекти співпраці

 

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Політика України щодо розбудови відносин з Європейським Союзом впроваджується на основі Закону України від 1 липня 2010 року «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Відповідно до статті 11 Закону однією з основоположних засад зовнішньої політики України є «забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС».

Разом з цим, намір України розбудовувати відносини з ЄС на принципах інтеграції був проголошений набагато раніше. Так, у Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики України» Україна вперше заявила про власні євроінтеграційні прагнення. У документі закріплювалося, що «перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам. З метою підтримання стабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство і співробітництво, реалізація якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації».

У подальшому стратегічний курс України на європейську інтеграцію був підтверджений та розвинутий у Стратегії інтеграції України до ЄС, схваленій Указом Президента України 11 червня 1998 року, та Програмі інтеграції України до ЄС, схваленій Указом Президента України 14 вересня 2000 року. Зокрема, у Стратегії набуття повноправного членства в ЄС проголошено довготерміновою стратегічною метою європейської інтеграції України.

Підтримка курсу на інтеграцію до ЄС традиційно надається й на рівні Верховної Ради України, зокрема відповідні положення містяться в Постанові Верховної Ради України з приводу рекомендацій парламентських слухань про співробітництво України та ЄС, ухваленій 28 листопада 2002 року, Заяві Верховної Ради України від 22 лютого 2007 року з приводу підготовки до початку переговорів щодо нової угоди між Україною та ЄС, а також Постанові Верховної Ради України з приводу рекомендацій парламентських слухань про стан та перспективи розвитку економічних відносин України з ЄС та Митним союзом, ухваленій 19 травня 2011 року.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво від 14 червня 1994 (набула чинності 1 березня 1998 р.). Ця угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Крім того, укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС.

Україна є учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство», установчий саміт якої відбувся 7 травня 2009 у м. Прага.

Отримання статусу повноцінного члена ЄС, як стратегічна мета України була вперше задекларована президентом України Віктором Ющенко одразу після його обрання на початку 2005-го року.

Хоча в дискусіях українськими посадовцями і політологами називалися декілька конкретних дат можливого набуття членства, на цей час офіційно Україні від ЄС було запропоновано лише Європейську політику сусідства.

13-го січня 2005-го року Європарламент фактично одноголосно (467 «за» проти 19) прийняв постанову про бажання Європарламенту наближення позицій з Україною щодо членства. Єврокомісія відзначає, що, хоча ще має пройти певний підготовчий період, прийняття нових членів не виключено. На що президент Ющенко відповів про свої наміри подати заявку на членство «у близькому майбутньому».

5 березня 2007 розпочато переговори про укладення нової угоди, яка має замінити Угоду про партнерство та співробітництво. Представники ЄС наполягали на укладанні стратегічних відносин з Україною як з країною сусідом. Під час паризького Саміту Україна–ЄС (вересень 2008) досягнуто компромісного рішення щодо назви цієї угоди як Угоди про асоціацію.

Важливою складовою частиною нової Угоди є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка передбачає максимально глибоку економічну інтеграцію на основі домовленостей, досягнутих під час двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ.

16 червня 2009 р. під час засідання Ради з питань співробітництва Україна — ЄС політично схвалено «Порядок денний асоціації Україна — ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію», який є новим практичним інструментом на заміну Плану дій Україна-ЄС для підготовки Сторін до реалізації Угоди про асоціацію до моменту набуття нею чинності.

Європейська Комісія слідкує за результатами (передусім щодо реалізації реформ) в рамках традиційного щорічного аналізу поступу в межах Європейської політики сусідства - ENP Progress Report.

Під час 15-го Саміту Україна-ЄС, який відбувся у грудні 2011 року, лідери України та Європейського Союзу оголосили про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію, метою якої є перехід до політичної асоціації та економічної інтеграції між Україною та Європейським Союзом. Ця Угода замінить чинну з 1998 року Угоду про партнерство та співробітництво в якості правової основи їхніх відносин. У ході Саміту лідери також доручили главам переговорних делегацій якнайскоріше парафувати Угоду.

30 березня 2012 року Україна та ЄС парафували політичну частину Угоди про асоціацію.

 

Допомога ЄС Україні

 

Європейський Союз є найбільшим донором України. Починаючи з 1991 року, загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС в рамках програми ТАСІS, макрофінансової та гуманітарної допомоги, складав понад 1 млрд. євро.

У 2007 році ЄС реорганізував та об'єднав програму ТАСІС та інші супутні програми технічної допомоги ЄС, доступні для України, у новий Європейський Інструмент сусідства та партнерства – European Neighbourhood and Partnership Instrument. Фінансування в рамках Інструменту надається всім країнам в рамках ЄПС. Бюджет ЄІСП на фінансову перспективу ЄС 2007-2013 рр. становить приблизно 12 млрд. євро, з них для України виділяється 494 млн. євро в рамках Національної індикативної програми допомоги ЄІСП.

Окрім ЄІСП, з 2007 року Україна отримала доступ до нових форм технічної допомоги ЄС. Зокрема, додаткова підтримка для здійснення реформ у сфері адаптації законодавства та зміцнення інституційної здатності надається у вигляді експертних консультацій в рамках спеціального механізму Technical Assistance and Information Exchange - TAIEX, що застосовувався для сприяння передвступних переговорів країн-кандидатів. Крім цього, технічна та експертна допомога може надаватися індивідуальними державами-членами в рамках проектів "twinning". 22 листопада 2010 було також підписано Протокол до Угоди про партнерство і співробітництво про доступ України до програм ЄС.

Принципово новими інструментами допомоги стали Інвестиційний Механізм Сусідства (Neighbourhood Investment Facility), бюджет якого становить 700 млн. євро на період 2007-2013 рр. та Механізм підтримки державного управління (Governance Facility) з річним бюджетом 50 млн. євро. Кошти Інвестиційного Механізму надаються на правах позик і супроводжують позики міжнародних фінансових інституцій країнам-партнерам для підтримки економічних реформ та інфраструктурних проектів. Фонди Механізму підтримки державного управління надаються країнам-партнерам для підтримки заходів з реформування системи державного управління.

Із започаткуванням у 2009 році Східного Партнерства обсяги технічної допомоги ЄС для України, як і для інших східних сусідів ЄС зростатимуть. Окрім скерування частини фондів ЄІСП у розмірі 250 млн. євро на період 2010-2013 рр. для потреб східних сусідів, додаткові 350 млн. євро будуть надані цим країнам у період 2013-2020 рр.

 

 

Співробітництво в галузі безпеки та оборони

 

Рамки співробітництва між ЄС та Україною у реалізації Європейської політики безпеки та оборони визначають угоди:

·   «Про визначення загальної схеми участі України в операціях ЄС з врегулювання криз»

·   «Про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом» (підписані 13 червня 2005 р.).

Україна приєднується до заяв та позицій ЄС з регіональних та міжнародних проблем (станом липень 2009 р. Україна приєдналася до 90 % заяв). Порушується питання залучення України на етапі їх підготовки.

Схвалено Робочий план співробітництва між Збройними Силами України та Генеральним секретаріатом Ради ЄС у сфері Європейської політики безпеки та оборони на 2009 рік.

16 жовтня 2008 започатковані перші неформальні зустрічі Міноборони України з Європейським оборонним агентством.

Україна бере участь у поліцейській місії ЄС у Боснії та Герцеговині.

Опрацьовується питання участі України у військово-морській операції ЄС «Atalanta», яка розпочата у грудні 2008 р. в рамках Європейської політики безпеки та оборони для боротьби з актами піратства біля узбережжя Сомалі.

 

Торгівельно-економічне співробітництво

 

Основними статтями українського експорту до ЄС є: чорні метали та вироби з них, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, руди, зернові культури, одяг текстильний, жири та олії тваринного або рослинного походження, деревина і вироби з деревини, електричні машини і устаткування.

Основними статтями імпорту в Україну з ЄС є: котли, машини, апарати і механічні пристрої, наземні транспортні засоби, крім залізничних, електричні машини і устаткування, фармацевтична продукція, полімерні матеріали, пластмаси, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, папір та картон. 

У товарній структурі зберігаються тенденції до експорту Україною переважно сировинних та базових товарів та імпорту з Європейського Союзу промислової, машинобудівної, а також хімічної продукції з більшою часткою доданої вартості. Ці тенденції можуть поглибитись після значного зниження імпортних тарифів при вступі України до СОТ, а також подальшої лібералізації відносин в рамках поглибленої ЗВТ з ЄС.

За цих умов нагального значення набувають питання поширення доступу української промислової продукції до ринків ЄС. Наприкінці 2005 року сторони уклали окремий план дій щодо вільного переміщення промислової продукції, який передбачає приєднання України з 2011 року до Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислової продукції (АСАА). Втілення цієї домовленості дозволить безперешкодно постачати вітчизняні промислові вироби до країн-членів ЄС, Європейської економічної зони, а також Середземномор’я без проходження додаткових процедур тестування на відповідність стандартам ЄС тощо. На сьогодні сторонами досягнутий помітний прогрес у прийнятті в Україні необхідних технічних регламентів. Головним завданням, без якого неможливе приєднання України до АСАА, залишається реформування структури Держспоживстандарта України. Відповідно до практики ЄС, він має передати частину своїх повноважень безпосередньо до виробників промислової продукції, які власними силами мають проводити тестування виробів на предмет їхньої відповідності прийнятим стандартам. Також має бути створений незалежний орган, що відповідатиме за нагляд за ринком, проведення вибіркових перевірок промислової продукції з тим, щоб забезпечити належне впровадження на практиці прийнятих стандартів.

Важливе значення також має започаткування співробітництва з ЄС з питань, пов’язаних з набуттям чинності з 1 червня 2007 року законодавства щодо реєстрації, оцінки та авторизації хімічних речовин „REACH”. Наразі лише на хімічну продукцію припадає біля 10% від загального товарообігу Україна-ЄС (у тому числі, біля 8% від експорту України до ЄС). "REACH” передбачає обов’язкову реєстрацію та авторизацію виробництва та імпорту ЄС 30 000 видів хімічних субстанцій, а також напівфабрикатів та полімерів. Підготовчий період завершується у середині 2008 року після чого вже наприкінці наступного року виробники, експортери та імпорти мають проходити процедуру пре-реєстрації.

З 1 червня 2018 року правила, що визначаються законодавством „REACH”, впливатимуть на торгівлю ЄС практично усіма видами хімічних субстанцій (обсяг виробництва, експорту, імпорту яких складатиме більше 1 тонни на рік), а також продукції пов’язаних галузей промисловості, зокрема металургійної, легкої, матеріалів для будівництва тощо. Українські виробники мають працювати через зареєстрованого імпортера або створити в одній з країн-членів ЄС власне представництво, яке має пройти процедури реєстрації та авторизації імпорту. Без відповідної документації українська продукція не зможе постачатись та реалізовуватись у ЄС.

 

 

Співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ

 

Співробітництво між Україною та ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки здійснюється в рамках Плану дій Україна — ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки (План дій ЮСБ, затверджений у червні 2007 р.) та Плану-графіку його імплементації (затверджений у квітні 2008 р.).

Під час Спільного засідання Підкомітету № 6 Україна — ЄС «Юстиція, свобода та безпека» (12-13 травня 2009) проведено чергову спільну оцінку стану виконання Плану-графіку.

Питання співпраці у сфері ЮВС обговорювалося під час засідання міністрів юстиції та внутрішніх справ у форматі Україна-Трійка ЄС (3 червня 2009).

Співробітництво в галузі енергетики

 

Співробітництво України з ЄС у сфері енергетики здійснюється відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі, підписаного 1 грудня 2005. Меморандум охоплює такі сфери:

·   Ядерна безпека.

·   Інтеграція ринків електроенергії та газу.

·   Підвищення безпеки енергопостачання та транзиту вуглеводнів.

·   Структурна реформа, підвищення стандартів із техніки безпеки та охорони довкілля у вугільній галузі.

·   Енергоефективність.

З метою оцінки стану виконання Меморандуму сторонами щороку схвалюється відповідний звіт. Третій спільний звіт щодо імплементації Меморандуму було схвалено на Саміті Україна — ЄС у вересні 2008 р.

 Охорона довкілля

Співробітництво України і Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього природного середовища є важливим чинником у двосторонніх відносинах України і ЄС і здійснюється за кількома актуальними для обох сторін напрямками:

1.  Створення Регіонального екологічного центру України

2.  Отримання бюджетної підтримки в сектор охорони довкілля

3.  Співробітництво з Європейською агенцією довкілля

4.  Зміна клімату

Транспорт

Пріоритетними напрямками співробітництва України та ЄС у галузі транспорту є:

·   розвиток транспортної інфраструктури України та її інтеграції до загальноєвропейської транспортної системи;

·   підвищення рівня безпеки на транспорті та адаптація відповідного національного законодавства із залученням проекту ЄК TWINNING;

·   модернізація та оновлення основних фондів і рухомого складу транспорту;

·   створення Спільного авіаційного простору між Україною та ЄС.

 

Науково-освітнє співробітництво

Розширення ЄС, яке відбулося 1 травня 2004 року, створило нову якість для взаємин між ним та Україною в галузі освіти і науки. Очевидно, що все більше значення відтепер матимуть програми транскордонної співпраці, до виконання яких історично найліпше підготовлені заклади науки та освіти з обох бо

Основні положення Закону України

 «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»

 

          6 вересня 2012 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» ( N 5207-VI )

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина.

 

Форми дискримінації:

Пряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, що призводять до випадку, коли до особи та/або групи осіб за їх певними ознаками ставляться менш прихильно, ніж до інших осіб в аналогічній ситуації.

Непряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об'єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм Конституцією і законами України.

Підбурювання до дискримінації - вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками;

Утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

Позитивні дії - спеціальні тимчасові або постійні заходи, спрямовані на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях для особи та/або групи осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм Конституцією і законами України.

Законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:

1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;

2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;

3) повагу до гідності кожної людини;

4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

 

Дія цього Закону поширюється на такі сфери суспільних відносин:

громадсько-політична діяльність;

державна служба та служба в органах місцевого самоврядування;

правосуддя;

трудові відносини;

охорона здоров'я;

освіта;

соціальний захист;

житлові відносини;

доступ до товарів і послуг;

на інші сфери суспільних відносин.

 

Заборона дискримінації (ст.6)

1. Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

2. Будь-які форми дискримінації осіб та/або груп осіб за їх певними ознаками з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також юридичних та фізичних осіб забороняються.

3. Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не  надають необгрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:

спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;

здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;

 надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;

встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;

особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Основні напрями державної політики щодо запобігання та протидії дискримінації:

1. Державна політика щодо запобігання та протидії дискримінації спрямована на:

недопущення дискримінації;

застосування позитивних дій;

створення умов для своєчасного виявлення фактів дискримінації та забезпечення ефективного захисту осіб та/або груп осіб, які постраждали від дискримінації;

виховання і пропаганду серед населення України поваги до осіб незалежно від їх певних ознак, поширення просвітницької діяльності у цій сфері.

Суб'єкти, наділені повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації

1. Суб'єктами, наділеними повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, є:

Верховна Рада України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Кабінет Міністрів України;

інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування;

громадські організації, фізичні та юридичні особи.

 

Повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо запобігання та протидії дискримінації

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у рамках здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина та захистом прав кожного на території України і в межах її юрисдикції запобігає будь-яким формам дискримінації та здійснює заходи щодо протидії дискримінації, а саме:

здійснює контроль за дотриманням принципу недискримінації в різних сферах суспільних відносин;

проводить моніторинг та узагальнює результати дотримання принципу недискримінації в різних сферах суспільних відносин;

розглядає звернення осіб та/або груп осіб з питань дискримінації;

веде облік та узагальнює випадки дискримінації в різних сферах суспільних відносин;

висвітлює у щорічній доповіді питання запобігання та протидії дискримінації та дотримання принципу недискримінації;

здійснює співпрацю з міжнародними організаціями, відповідними органами зарубіжних країн з питань дотримання міжнародних стандартів недискримінації.

 

Права громадських організацій, фізичних та юридичних осіб щодо запобігання та протидії дискримінації (ст.13).

Громадські організації, фізичні та юридичні особи мають право:

брати участь у розробленні рішень, що приймаються державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, щодо запобігання та протидії дискримінації;

делегувати своїх представників до складу консультативно-дорадчих органів з питань запобігання та протидії дискримінації у разі їх утворення при державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим та органах місцевого самоврядування;

проводити моніторинг з питань запобігання та протидії дискримінації;

представляти в судах інтереси осіб та/або груп осіб, стосовно яких було застосовано дискримінацію;

проводити громадську антидискримінаційну експертизу проектів нормативно-правових актів;

провадити іншу діяльність відповідно до законодавства з питань дотримання принципу недискримінації.

 

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності з питань дискримінації (ст.14)

1. Особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію, має право звернутися із скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.

2. Використання права звернення із скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків стосовно особи, яка використовує таке право.

 

 Відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації (ст. 15)

1. Особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації.

2. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається законом.

 

Особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть відповідальність згідно із законами України (ст.16)

 

 

 

Сепаратизм (від лат. separatus окремий) прагнення до відокремлення, відособлення. У багатонаціональних державах прагнення національних меншин до відокремлення, створення самостійної держави. Дуже часто причиною сепаратизму в політиці є культурно-етнічний поділ. У межах політичної партії чи руху сепаратизм відображає прагнення опозиційної частини реалізувати власні інтереси й цілі, що не збігаються з офіційно визнаними і декларованими політичною партією чи рухом.

Разом з тим, причини сепаратизму дуже часто бувають пов'язані з грубим порушенням прав людини і народів, національних, расових і релігійних груп (меншин).

Проблема національно-етнічного сепаратизму є однією з найбільш актуальних в сучасній політичній практиці. При цьому принципово важливим є положення, згідно з яким у жодному разі не можна потурати активній агресивності сепаратизму зважаючи на його значну руйнівну силу. І тому державою повинні бути використані всі можливі засоби – економічні, політичні, правові, психологічні, ідеологічні і, нарешті, військові, як крайні, для запобігання деструктивних явищ і процесів, що провокуються сепаратистськими силами.

Народи, охочі здобути державність за рахунок інтересів інших народів і, особливо, ціною кривавих конфліктів, не можуть вважатися цивілізованими суб'єктами сучасного світу.

Державна єдність є оптимальною для визначення шляхів підвищення міжнародного авторитету країни, забезпечення прав і свобод її громадян, гармонійного розвитку суспільства, держави та особистості. Звичайно, державну єдність  Не самоціль суспільного розвитку, але найважливіша умова для реалізації основного критерію суспільного прогресу забезпечення інтересів кожного члена  суспільства.

У новітній час прояви озброєного сепаратизму були зафіксовані в Ірані, Східному Пакистані, на північному сході Індії, в Іраку та Туреччині, Ефіопії, Кенії, Судані, також варто відзначити басків в Іспанії, корсиканців у Франції, албанців в Сербії та Македонії, сербів і хорватів в Боснії і Герцеговині, вірменів в Азербайджані, Придністров’ї, Грузії та Абхазії. уйгурів і тибетців на території КНР, індіанців в США.

В даному контексті можна навести декілька прикладів, а саме:

Придністров'я – самопроголошена та невизнана більшістю країн світу держава у Східній Європі, територію якої міжнародна спільнота визнає частиною Республіки Молдова, проте остання не має контролю над регіоном. Займає майже всю молдовську частину лівого берега Дністра, а також кілька населених пунктів на правому березі річки. На північному сході межує з Україною (Одеська та Вінницька області), на південному сході – з Молдовою. Незалежність Придністровської Молдавської Республіки було проголошено 25 серпня 1991 року, після чого між сепаратистами та молдовськими військами почався збройний конфлікт, що завершився фактичною перемогою сепаратистів, підтриманих російською армією.

Республіка Абхазія – самопроголошена держава на східному узбережжі Чорного моря, де-юре автономна республіка у складі Грузії. У 1992 році сепаратистський уряд республіки проголосив незалежність від Грузії, що наступного року спричинило грузинсько-абхазьку війну. Після російсько-грузинської війни 2008 року незалежність Абхазії визнала Росія (26 серпня 2008 року), Нікарагуа, Венесуела (10 вересня 2009 року), Науру (15 грудня 2009 року), Вануату (з 23 травня 2011 року по 20 травня 2013 року) та Тувалу (з 18 вересня 2011 року по 31 березня 2014 року). Також незалежність Абхазії визнали невизнані утворення, що існують на території СНД: Південна Осетія, Придністровська Молдавська Республіка та Нагірний Карабах. Решта країн світу визнають Абхазію частиною Грузії у статусі автономної республіки.

Південна Осетія — самопроголошена держава на південному Кавказі. Значна частина світової спільноти (в тому числі й Україна) розглядає Південну Осетію (Цхінвальський регіон) як зону етнополітичного конфлікту, при цьому визнаючи її частиною території Грузії у складі трьох адміністративних одиниць. 2008 року за підтримки і збройного втручання Росії регіон було повністю виведено з-під контролю Грузії. Ця хоч і коротка війна, проте, має значні наслідки. Насамперед, це людські жертви, в результаті конфлікту загинуло близько 2000 жителів Південної Осетії, 80 військовослужбовців РФ, і 215 солдатів з Грузії, разом: приблизно, 2300 людських життів, і це не кажучи про поранених і зниклих безвісти. Так само для кожної і сторін мали місце економічні та політичні наслідки війни. На думку багатьох журналістів, істотного військовому ризику піддавався нафтопровід Баку - Тбілісі - Джейхан. Нафтопровід був закритий до початку військових дій, а війна ще більше погіршила труднощі в роботі нафтопроводу.Економічним ударам піддалися і інші учасники конфлікту: російський ринок акцій 8 серпня був закритий в мінусі. У зв'язку з початком бойових дій виникло побоювання можливості відтоку західних інвестицій, через що акції найбільших російських компаній впали на 3-8%. Війна, також, призвела до падіння курсу рубля по відношенню до долара. Грузино - Осетинський конфлікт - ще одна кривава рана на загальносвітовому тілі, яка нагадала нам всі жахи і наслідки війни, показала, що навіть зараз в мирний час конфлікти можуть вирішуватися і такими, нелюдськими способами. А коли ця рана затягнеться, залишається на даний момент великою загадкою.

Мирним шляхом вирішилось питання в одній з найрозвинутіших країн світу та ЄС – Великобританії, яка складається з Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії. Три з цих країн мають національні уряди з різним ступенем повноважень, розташовані у Белфасті, Единбурзі та Кардіффі, відповідно. У 2014 році в Шотландії було проведено референдум про незалежність. За результатами усіх 32-х шотландських регіонів, які брали участь у референдумі, «Ні» незалежності сказали близько 55% виборців, «За» – 45%. Прихильники незалежності перемогли у 4-х округах з 32-х.

Сепаратизм в Україні – прагнення сепаратизму від України у частини мешканців сходу України.

Сепаратизм розпалюється на кордонах України з метою виведення територій від України, при цьому використовується у великій мірі національний чинник (окрім соціального, політичного та інших) – розпалюється внутрішній конфлікт з елементами громадянської війни (протистояння «східняків» проти бандерівців,  розпалення ворожнечі прихильників попереднього режиму для неприйняття решти України, залучення найманців з Чечні, як повідомляється і Грузії, Осетії, донських козаків проти українства). Військова агресія, принесена на українську землю кремлівським керівництвом у вигляді не вторгнення, а підтримки і розпалення вогнищ нестабільності. На національному рівні така агресія спричинила явище біженців – внутрішнього міграційного явища, досі не знаного.

Варто також відзначити, що озброєні сепаратисти Сходу – банальні заробітчани. Значить, щойно їх перестануть фінансувати з-за кордону, всякі прагнення до федералізації згинуть, як роса на сонці.

Станом на 6 грудня, внаслідок збройного протистояння на Донбасі, викликаного, у тому числі, і сепаратистськими настроями, загинули 1250 українських бійців, а в полоні перебувають 684 особи – військові, журналісти, волонтери та мирні жителі. Лише за час «перемир’я» на Донбасі загинули 93 мирних жителі.

Збройне протистояння зумовлює невпинне погіршення економічних показників розвитку Донецької та Луганської областей, яке супроводжується також втратою (руйнуванням, викраденням тощо) частини активів. Оцінки вартості зруйнованих складових виробничої, комунальної, соціальної, транспортної, енергетичної та іншої інфраструктури носять орієнтовний характер через неможливість оглянути об’єкти, розташовані на підконтрольній терористичним угрупованням території.

За даними Мінрегіону, у Донецькій та Луганській областях пошкоджено або зруйновано 217 об’єктів освіти, 45 – охорони здоров’я, 51 – культурного і спортивного призначення, 81 адміністративну будівлю, 14 об’єктів торгівлі та 132 промислових об’єкти на загальну суму 4 млрд. 788 млн. гривень.

Без житла залишилось понад 710 тис. осіб. У Донецькій області зруйновано та пошкоджено близько 4740 житлових будинків, у Луганській області – понад 690.

Відновлення об’єктів житлового фонду, за попередніми оцінками фахівців міністерства, потребуватиме близько 1 млрд. 750 млн. грн.

Для відновлення функціонування систем життєзабезпечення населення (об’єктів тепло-, водопостачання та водовідведення) необхідно близько 70 млн. грн.

У Донецькій та Луганській областях зазнали руйнувань та різного ступеню пошкоджень 962 км автомобільних доріг загального користування (250,5 км – у Донецькій області та 711,5 км – у Луганській області) та 24 мости і шляхопроводи довжиною понад 2394 погонних метри.

Орієнтовна потреба у коштах з державного бюджету на виконання відновлювальних робіт об’єктів дорожнього господарства становить близько 2 млрд. 153,4 млн. грн., у тому числі в Донецькій області – 755,1 млн. грн. (483,9 млн. грн. – дороги державного значення, 271,2 млн. грн. – дороги місцевого значення), Луганській області – 1 млрд. 398,2 млн. грн. (892,138 млн. грн. – дороги державного значення, 506,14 млн. грн. – дороги місцевого значення).

За попередніми підрахунками, на відновлення 483 пошкоджених об’єктів залізничної інфраструктури (відновлення колій, ремонт контактної мережі, приладів електропостачання та інше) необхідно витратити близько 880 млн. грн. На даний час «Укрзалізниця» за власні кошти виконала відновлювальні роботи на суму близько 47,36 млн. грн.

Для відновлення роботи міського електричного транспорту в Донецькій та Луганській областях (будівель депо, тягових підстанцій, контактних мереж, тролейбусних машин) за попередньою оцінкою необхідно понад 8,8 млн. грн.

У результаті бойових дій значних руйнувань зазнала інфраструктура «Міжнародного аеропорту Донецьк ім. С. Прокоф’єва» та «Міжнародного аеропорту Луганськ». На сьогодні не має можливості провести огляд, скласти перелік зруйнованих об’єктів та відповідно визначити необхідний обсяг фінансування відновлювальних робіт.

У Луганській та Донецькій областях пошкоджено 18 об’єктів поштового зв’язку, внаслідок чого завдано збитків орієнтовно на 7,7 млн. грн.Відновлювальні роботи планується виконувати за рахунок власних коштів УДППЗ «Укрпошта».

За інформацією Міненерговугілля внаслідок бойових дій пошкоджень різного ступеню завдано об’єктам інфраструктури (будівлі, комунікації) всіх ТЕС Донбаської енергосистеми.

До складу Донбаської енергосистеми входять:

- Старобешівська ТЕС

- Слов’янська ТЕС

- Курахівська ТЕС

- Зуївська ТЕС

- Луганська ТЕС

- Вуглегірська ТЕС

- Миронівська ТЕС

Значних ушкоджень завдано магістральним та локальним лініям електропередачі та підстанціям. Повністю зупинено роботу Слов’янської ТЕС та частково Луганської ТЕС (працюють три енергоблоки з п’яти встановлених).

Попередня орієнтовна вартість аварійно-відновлюваних робіт на пошкоджених об’єктах електроенергетики складає 693 млн. грн.

Крім того, у разі прийняття рішення щодо виконання термінових заходів з переведення споживачів регіону на електричне опалення, вартість таких робіт додатково збільшиться на 400-450 млн. грн.

За даними НАК «Нафтогаз України» станом на 12.08.2014 пошкоджено майже 1000 розподільчих газопроводів (767 – низького, 158 – середнього та 54 – високого тиску), зруйновано (демонтовано) 1.4 км газопроводів, один газонаповнювальний пункт, відновлення потребують 53 газорозподільні пункти та біля 200 шафових газорозподільних пунктів газопостачальних компаній, зупинено експлуатацію 5 АЗС та 4 АГНКС, викрадено 60 одиниць автотранспортної та спеціальної техніки, 11 пошкоджено.

За оцінками спеціалістів компанії, проведення аварійно-відновлюваних робіт об’єктів газопостачання потребуватиме близько 500 млн грн.

З 93 шахт регіону, що підпорядковані Міненерговугілля, 24 працюють в нормальному режимі, 58 – в режимі життєзабезпечення (вентиляція та водовідведення), 11 – повністю знеструмлені. Збитки пов’язані з припиненням електропостачання шахт, їх затопленням, втратою майна і обладнання, затопленням прилеглих територій, а також забрудненням підземних вод та питної води у всьому вугільному басейні сьогодні достеменно оцінити неможливо.

Неможливо оцінити й екологічні збитки, нанесені довкіллю регіону. Збитки довкіллю Донбасу вимірюються вже мільярдами гривень. Практично зруйновано території природних заповідників «Провальський степ», «Станично-Луганське», «Крейдяна флора», велику частину Національного природного парку «Святі гори», регіонального ландшафтного парку «Донецький кряж». Лише в Луганській області втрати сягнули понад 1,3 мільярдів гривень.

Крім руйнування інфраструктурних об’єктів системи життєзабезпечення населення, значних втрат зазнає фінансова система країни, що пов’язано передовсім з падінням фінансових показників діяльності підприємств, скороченням бюджетних відрахувань, нарощенням боргів з виплати заробітної плати, за спожиті енергоносії, надані житлово-комунальні послуги, скороченням обсягів зовнішньої торгівлі і, відповідно, валютних надходжень.

На окупованих територіях є великі труднощі з роботою та отриманням заробітної плати і пенсій. Зокрема, більше 20% пенсіонерів із окупованих бойовиками регіонів перевели свої пенсії на території, контрольовані українською владою. Всього ж сьогодні не отримують пенсії понад 600 тисяч жителів Донецької області, які проживають в зоні АТО. Загальна сума боргу перед пенсіонерами зони АТО досягла 3,7 млрд грн при середньомісячній потребі у 1,2 млрд грн.

Кількість вимушених переселенців з окупованих територій перевищила півмільйона осіб. В цілому із зони АТО виїхали близько 507 тисяч чоловік. Про це повідомив речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко на брифінгу в Києві.

Відповідно до консенсус-прогнозу Міністерства економіки і торгівлі України наявний дохід населення у 2014 році становитиме

1291 млрд грн, що на 15,6% менше ніж у 2013 році.

Загострення соціальних і гуманітарних проблем крім посилення потенціалу протестних настроїв серед населення країни зумовлює зростання фінансового навантаження на бюджет та соціальні фонди держави.

Разом з тим, слід зазначити, що ситуація може ускладнитись, а обсяги втрат значно зрости внаслідок вчинення протиправних (диверсійних, терористичних) дій на потенційно небезпечних об’єктах та/або порушення умов тимчасового припинення вогню та, як наслідок, чергової ескалації збройного протистояння, поширення його на нові території країни.

В окупованому Криму все також змінилося не на краще за останній рік. Раптова поява «зелених чоловічків», приєднання до Росії, нові прапори, нові паспорти - і західні санкції. Для головної галузі економіки півострова, туризму, все це шкодить як ніщо інше.Анексія призвела до різкого скорочення числа туристів сюди на відпочинок. Іноземні круїзні лайнери більше не заходять до Ялти і Севастополя. Українці, що приїжджали раніше сюди на відпочинок тепер відмовляються проводити тут відпустку з принципу. А нормальне сухопутне сполучення Криму з Росією було порушено збройним протистоянням на сході України. Останні європейські санкції змусили згорнути свою діяльність багатьох підприємств, зокрема, бюджетну авіакомпанію «Доброліт», що здійснювала рейси з Москви до Сімферополя. Знаменитий фестиваль Казантип, який протягом 20 років проходив у Мирному під Євпаторією і залучав молодь з Росії, тепер перебрався до Грузії, а джаз-фестиваль у Коктебелі переїхав до Одеси.

Верховна Рада підтримала законопроект № 4524-1 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення відповідальності за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України)», який, зокрема, посилює покарання за сепаратистські дії.

Відповідно до закону, вносяться зміни в санкції статей 110, 111, 113, 114 Кримінального кодексу України в частині збільшення строків позбавлення волі.

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України

1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі. Караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 110-2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України

1. Фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.

2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Карається

 позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.

Стаття 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Карається  позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 113. Диверсія

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення. Карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 114. Шпигунство

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства. Караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 114-1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань

1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період - карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Те саме діяння, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків, - карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Сепаратизм (від лат. separatus окремий) прагнення до відокремлення, відособлення. У багатонаціональних державах прагнення національних меншин до відокремлення, створення самостійної держави. Дуже часто причиною сепаратизму в політиці є культурно-етнічний поділ. У межах політичної партії чи руху сепаратизм відображає прагнення опозиційної частини реалізувати власні інтереси й цілі, що не збігаються з офіційно визнаними і декларованими політичною партією чи рухом.

Разом з тим, причини сепаратизму дуже часто бувають пов'язані з грубим порушенням прав людини і народів, національних, расових і релігійних груп (меншин).

Проблема національно-етнічного сепаратизму є однією з найбільш актуальних в сучасній політичній практиці. При цьому принципово важливим є положення, згідно з яким у жодному разі не можна потурати активній агресивності сепаратизму зважаючи на його значну руйнівну силу. І тому державою повинні бути використані всі можливі засоби – економічні, політичні, правові, психологічні, ідеологічні і, нарешті, військові, як крайні, для запобігання деструктивних явищ і процесів, що провокуються сепаратистськими силами.

Народи, охочі здобути державність за рахунок інтересів інших народів і, особливо, ціною кривавих конфліктів, не можуть вважатися цивілізованими суб'єктами сучасного світу.

Державна єдність є оптимальною для визначення шляхів підвищення міжнародного авторитету країни, забезпечення прав і свобод її громадян, гармонійного розвитку суспільства, держави та особистості. Звичайно, державну єдність  Не самоціль суспільного розвитку, але найважливіша умова для реалізації основного критерію суспільного прогресу забезпечення інтересів кожного члена  суспільства.

У новітній час прояви озброєного сепаратизму були зафіксовані в Ірані, Східному Пакистані, на північному сході Індії, в Іраку та Туреччині, Ефіопії, Кенії, Судані, також варто відзначити басків в Іспанії, корсиканців у Франції, албанців в Сербії та Македонії, сербів і хорватів в Боснії і Герцеговині, вірменів в Азербайджані, Придністров’ї, Грузії та Абхазії. уйгурів і тибетців на території КНР, індіанців в США.

В даному контексті можна навести декілька прикладів, а саме:

Придністров'я – самопроголошена та невизнана більшістю країн світу держава у Східній Європі, територію якої міжнародна спільнота визнає частиною Республіки Молдова, проте остання не має контролю над регіоном. Займає майже всю молдовську частину лівого берега Дністра, а також кілька населених пунктів на правому березі річки. На північному сході межує з Україною (Одеська та Вінницька області), на південному сході – з Молдовою. Незалежність Придністровської Молдавської Республіки було проголошено 25 серпня 1991 року, після чого між сепаратистами та молдовськими військами почався збройний конфлікт, що завершився фактичною перемогою сепаратистів, підтриманих російською армією.

Республіка Абхазія – самопроголошена держава на східному узбережжі Чорного моря, де-юре автономна республіка у складі Грузії. У 1992 році сепаратистський уряд республіки проголосив незалежність від Грузії, що наступного року спричинило грузинсько-абхазьку війну. Після російсько-грузинської війни 2008 року незалежність Абхазії визнала Росія (26 серпня 2008 року), Нікарагуа, Венесуела (10 вересня 2009 року), Науру (15 грудня 2009 року), Вануату (з 23 травня 2011 року по 20 травня 2013 року) та Тувалу (з 18 вересня 2011 року по 31 березня 2014 року). Також незалежність Абхазії визнали невизнані утворення, що існують на території СНД: Південна Осетія, Придністровська Молдавська Республіка та Нагірний Карабах. Решта країн світу визнають Абхазію частиною Грузії у статусі автономної республіки.

Південна Осетія — самопроголошена держава на південному Кавказі. Значна частина світової спільноти (в тому числі й Україна) розглядає Південну Осетію (Цхінвальський регіон) як зону етнополітичного конфлікту, при цьому визнаючи її частиною території Грузії у складі трьох адміністративних одиниць. 2008 року за підтримки і збройного втручання Росії регіон було повністю виведено з-під контролю Грузії. Ця хоч і коротка війна, проте, має значні наслідки. Насамперед, це людські жертви, в результаті конфлікту загинуло близько 2000 жителів Південної Осетії, 80 військовослужбовців РФ, і 215 солдатів з Грузії, разом: приблизно, 2300 людських життів, і це не кажучи про поранених і зниклих безвісти. Так само для кожної і сторін мали місце економічні та політичні наслідки війни. На думку багатьох журналістів, істотного військовому ризику піддавався нафтопровід Баку - Тбілісі - Джейхан. Нафтопровід був закритий до початку військових дій, а війна ще більше погіршила труднощі в роботі нафтопроводу.Економічним ударам піддалися і інші учасники конфлікту: російський ринок акцій 8 серпня був закритий в мінусі. У зв'язку з початком бойових дій виникло побоювання можливості відтоку західних інвестицій, через що акції найбільших російських компаній впали на 3-8%. Війна, також, призвела до падіння курсу рубля по відношенню до долара. Грузино - Осетинський конфлікт - ще одна кривава рана на загальносвітовому тілі, яка нагадала нам всі жахи і наслідки війни, показала, що навіть зараз в мирний час конфлікти можуть вирішуватися і такими, нелюдськими способами. А коли ця рана затягнеться, залишається на даний момент великою загадкою.

Мирним шляхом вирішилось питання в одній з найрозвинутіших країн світу та ЄС – Великобританії, яка складається з Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії. Три з цих країн мають національні уряди з різним ступенем повноважень, розташовані у Белфасті, Единбурзі та Кардіффі, відповідно. У 2014 році в Шотландії було проведено референдум про незалежність. За результатами усіх 32-х шотландських регіонів, які брали участь у референдумі, «Ні» незалежності сказали близько 55% виборців, «За» – 45%. Прихильники незалежності перемогли у 4-х округах з 32-х.

Сепаратизм в Україні – прагнення сепаратизму від України у частини мешканців сходу України.

Сепаратизм розпалюється на кордонах України з метою виведення територій від України, при цьому використовується у великій мірі національний чинник (окрім соціального, політичного та інших) – розпалюється внутрішній конфлікт з елементами громадянської війни (протистояння «східняків» проти бандерівців,  розпалення ворожнечі прихильників попереднього режиму для неприйняття решти України, залучення найманців з Чечні, як повідомляється і Грузії, Осетії, донських козаків проти українства). Військова агресія, принесена на українську землю кремлівським керівництвом у вигляді не вторгнення, а підтримки і розпалення вогнищ нестабільності. На національному рівні така агресія спричинила явище біженців – внутрішнього міграційного явища, досі не знаного.

Варто також відзначити, що озброєні сепаратисти Сходу – банальні заробітчани. Значить, щойно їх перестануть фінансувати з-за кордону, всякі прагнення до федералізації згинуть, як роса на сонці.

Станом на 6 грудня, внаслідок збройного протистояння на Донбасі, викликаного, у тому числі, і сепаратистськими настроями, загинули 1250 українських бійців, а в полоні перебувають 684 особи – військові, журналісти, волонтери та мирні жителі. Лише за час «перемир’я» на Донбасі загинули 93 мирних жителі.

Збройне протистояння зумовлює невпинне погіршення економічних показників розвитку Донецької та Луганської областей, яке супроводжується також втратою (руйнуванням, викраденням тощо) частини активів. Оцінки вартості зруйнованих складових виробничої, комунальної, соціальної, транспортної, енергетичної та іншої інфраструктури носять орієнтовний характер через неможливість оглянути об’єкти, розташовані на підконтрольній терористичним угрупованням території.

За даними Мінрегіону, у Донецькій та Луганській областях пошкоджено або зруйновано 217 об’єктів освіти, 45 – охорони здоров’я, 51 – культурного і спортивного призначення, 81 адміністративну будівлю, 14 об’єктів торгівлі та 132 промислових об’єкти на загальну суму 4 млрд. 788 млн. гривень.

Без житла залишилось понад 710 тис. осіб. У Донецькій області зруйновано та пошкоджено близько 4740 житлових будинків, у Луганській області – понад 690.

Відновлення об’єктів житлового фонду, за попередніми оцінками фахівців міністерства, потребуватиме близько 1 млрд. 750 млн. грн.

Для відновлення функціонування систем життєзабезпечення населення (об’єктів тепло-, водопостачання та водовідведення) необхідно близько 70 млн. грн.

У Донецькій та Луганській областях зазнали руйнувань та різного ступеню пошкоджень 962 км автомобільних доріг загального користування (250,5 км – у Донецькій області та 711,5 км – у Луганській області) та 24 мости і шляхопроводи довжиною понад 2394 погонних метри.

Орієнтовна потреба у коштах з державного бюджету на виконання відновлювальних робіт об’єктів дорожнього господарства становить близько 2 млрд. 153,4 млн. грн., у тому числі в Донецькій області – 755,1 млн. грн. (483,9 млн. грн. – дороги державного значення, 271,2 млн. грн. – дороги місцевого значення), Луганській області – 1 млрд. 398,2 млн. грн. (892,138 млн. грн. – дороги державного значення, 506,14 млн. грн. – дороги місцевого значення).

За попередніми підрахунками, на відновлення 483 пошкоджених об’єктів залізничної інфраструктури (відновлення колій, ремонт контактної мережі, приладів електропостачання та інше) необхідно витратити близько 880 млн. грн. На даний час «Укрзалізниця» за власні кошти виконала відновлювальні роботи на суму близько 47,36 млн. грн.

Для відновлення роботи міського електричного транспорту в Донецькій та Луганській областях (будівель депо, тягових підстанцій, контактних мереж, тролейбусних машин) за попередньою оцінкою необхідно понад 8,8 млн. грн.

У результаті бойових дій значних руйнувань зазнала інфраструктура «Міжнародного аеропорту Донецьк ім. С. Прокоф’єва» та «Міжнародного аеропорту Луганськ». На сьогодні не має можливості провести огляд, скласти перелік зруйнованих об’єктів та відповідно визначити необхідний обсяг фінансування відновлювальних робіт.

У Луганській та Донецькій областях пошкоджено 18 об’єктів поштового зв’язку, внаслідок чого завдано збитків орієнтовно на 7,7 млн. грн.Відновлювальні роботи планується виконувати за рахунок власних коштів УДППЗ «Укрпошта».

За інформацією Міненерговугілля внаслідок бойових дій пошкоджень різного ступеню завдано об’єктам інфраструктури (будівлі, комунікації) всіх ТЕС Донбаської енергосистеми.

До складу Донбаської енергосистеми входять:

- Старобешівська ТЕС

- Слов’янська ТЕС

- Курахівська ТЕС

- Зуївська ТЕС

- Луганська ТЕС

- Вуглегірська ТЕС

- Миронівська ТЕС

Значних ушкоджень завдано магістральним та локальним лініям електропередачі та підстанціям. Повністю зупинено роботу Слов’янської ТЕС та частково Луганської ТЕС (працюють три енергоблоки з п’яти встановлених).

Попередня орієнтовна вартість аварійно-відновлюваних робіт на пошкоджених об’єктах електроенергетики складає 693 млн. грн.

Крім того, у разі прийняття рішення щодо виконання термінових заходів з переведення споживачів регіону на електричне опалення, вартість таких робіт додатково збільшиться на 400-450 млн. грн.

За даними НАК «Нафтогаз України» станом на 12.08.2014 пошкоджено майже 1000 розподільчих газопроводів (767 – низького, 158 – середнього та 54 – високого тиску), зруйновано (демонтовано) 1.4 км газопроводів, один газонаповнювальний пункт, відновлення потребують 53 газорозподільні пункти та біля 200 шафових газорозподільних пунктів газопостачальних компаній, зупинено експлуатацію 5 АЗС та 4 АГНКС, викрадено 60 одиниць автотранспортної та спеціальної техніки, 11 пошкоджено.

За оцінками спеціалістів компанії, проведення аварійно-відновлюваних робіт об’єктів газопостачання потребуватиме близько 500 млн грн.

З 93 шахт регіону, що підпорядковані Міненерговугілля, 24 працюють в нормальному режимі, 58 – в режимі життєзабезпечення (вентиляція та водовідведення), 11 – повністю знеструмлені. Збитки пов’язані з припиненням електропостачання шахт, їх затопленням, втратою майна і обладнання, затопленням прилеглих територій, а також забрудненням підземних вод та питної води у всьому вугільному басейні сьогодні достеменно оцінити неможливо.

Неможливо оцінити й екологічні збитки, нанесені довкіллю регіону. Збитки довкіллю Донбасу вимірюються вже мільярдами гривень. Практично зруйновано території природних заповідників «Провальський степ», «Станично-Луганське», «Крейдяна флора», велику частину Національного природного парку «Святі гори», регіонального ландшафтного парку «Донецький кряж». Лише в Луганській області втрати сягнули понад 1,3 мільярдів гривень.

Крім руйнування інфраструктурних об’єктів системи життєзабезпечення населення, значних втрат зазнає фінансова система країни, що пов’язано передовсім з падінням фінансових показників діяльності підприємств, скороченням бюджетних відрахувань, нарощенням боргів з виплати заробітної плати, за спожиті енергоносії, надані житлово-комунальні послуги, скороченням обсягів зовнішньої торгівлі і, відповідно, валютних надходжень.

На окупованих територіях є великі труднощі з роботою та отриманням заробітної плати і пенсій. Зокрема, більше 20% пенсіонерів із окупованих бойовиками регіонів перевели свої пенсії на території, контрольовані українською владою. Всього ж сьогодні не отримують пенсії понад 600 тисяч жителів Донецької області, які проживають в зоні АТО. Загальна сума боргу перед пенсіонерами зони АТО досягла 3,7 млрд грн при середньомісячній потребі у 1,2 млрд грн.

Кількість вимушених переселенців з окупованих територій перевищила півмільйона осіб. В цілому із зони АТО виїхали близько 507 тисяч чоловік. Про це повідомив речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко на брифінгу в Києві.

Відповідно до консенсус-прогнозу Міністерства економіки і торгівлі України наявний дохід населення у 2014 році становитиме

1291 млрд грн, що на 15,6% менше ніж у 2013 році.

Загострення соціальних і гуманітарних проблем крім посилення потенціалу протестних настроїв серед населення країни зумовлює зростання фінансового навантаження на бюджет та соціальні фонди держави.

Разом з тим, слід зазначити, що ситуація може ускладнитись, а обсяги втрат значно зрости внаслідок вчинення протиправних (диверсійних, терористичних) дій на потенційно небезпечних об’єктах та/або порушення умов тимчасового припинення вогню та, як наслідок, чергової ескалації збройного протистояння, поширення його на нові території країни.

В окупованому Криму все також змінилося не на краще за останній рік. Раптова поява «зелених чоловічків», приєднання до Росії, нові прапори, нові паспорти - і західні санкції. Для головної галузі економіки півострова, туризму, все це шкодить як ніщо інше.Анексія призвела до різкого скорочення числа туристів сюди на відпочинок. Іноземні круїзні лайнери більше не заходять до Ялти і Севастополя. Українці, що приїжджали раніше сюди на відпочинок тепер відмовляються проводити тут відпустку з принципу. А нормальне сухопутне сполучення Криму з Росією було порушено збройним протистоянням на сході України. Останні європейські санкції змусили згорнути свою діяльність багатьох підприємств, зокрема, бюджетну авіакомпанію «Доброліт», що здійснювала рейси з Москви до Сімферополя. Знаменитий фестиваль Казантип, який протягом 20 років проходив у Мирному під Євпаторією і залучав молодь з Росії, тепер перебрався до Грузії, а джаз-фестиваль у Коктебелі переїхав до Одеси.

Верховна Рада підтримала законопроект № 4524-1 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення відповідальності за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України)», який, зокрема, посилює покарання за сепаратистські дії.

Відповідно до закону, вносяться зміни в санкції статей 110, 111, 113, 114 Кримінального кодексу України в частині збільшення строків позбавлення волі.

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України

1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі. Караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 110-2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України

1. Фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.

2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Карається

 позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.

Стаття 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Карається  позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 113. Диверсія

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення. Карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 114. Шпигунство

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства. Караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 114-1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань

1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період - карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Те саме діяння, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків, - карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.